Камертон Мови в руках Генія: Еволюція і взаємодія Свідомого і Підсвідомого

О.В. Кіхно, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ, Київ

Мова, звичайно, є засобом спілкування людей, разом з цим вона сполучає й різні частини психічної діяльності окремої людини. Мова обслуговує 1) свідому й підсвідому частину людської психіки; 2) мова обслуговує образне і понятійне мислення; 3) слова мають раціонально-смислове ядро і емоційний ореол, який посилює і варіює ядерну семантику. Мова, Логос не може відмовитися від однієї з половин, не може допустити і ослаблення однієї із половин на користь іншої. Очевидно, до підсвідомої скарбниці людська думка, оформлена в слові, потрапляє і залишається там, якщо вона оперує конкретними образами й має чуттєво-емоційний ореол. Навпаки, підсвідомість наповнює чуттєвою, емоційною енергією процес раціонального думання. «Ніщо велике не здійснювалося без пристрасті» — вважав Гегель, ця думка перш за все стосується творчої діяльності Геніїв. Геній найпотужніше сполучає свідому і підсвідому частину. Найбільш емоційно, чуттєво насиченими є думки, які спалахують раптово, як нові, оригінальні, небувалі, як сяяття блискавки освітлюють свідомість. Очевидно, такі думки народжуються на порозі свідомості і підсвідомості, отже, мають дуже емоційно насичений характер. Коли ця думка, ідея вже оселилася в денній свідомості, звично «прописалася» там, вона вже не супроводжується переживанням гострої емоційної насолоди в той момент, коли людина звертається до неї.

Другий тип емоційно, чуттєво насичених думок — це думки виношені, конкре­тизо­вані завдяки багаторазовому продумуванню. Кількість перейшла в якість, Мети­да — Думка породила Афіну — Мудрість, яка з’являється у повному озброєнні конкретності. І цей тип думок є інсайтом, раптовим осяянням, він схожий на зовсім нові думки і він виникає на межі, на порозі свідомості і підсвідомості. Але зовсім нове осяяння може швидко згасати, мислитель може відкинути цю думку й забути надовго, це ніби думки — афоризми, що метеорами пролітають в свідомості й швидко забуваються, і щастя, якщо вони залишаються в книжному тексті. Виношені думки й від повторення денною свідомістю не втрачають емоційного навантаження, повтори не послаблюють їх звучання. Третій тип думок — переживання, пов’язані з потрясіннями власного життя, це думки-екзистенціали, вони теж вражають одночасно і свідомість, і підсвідомість. Для мислення Генія характерні всі ці три типи думок.

Мова, слово мають водночас абстрагуючу, узагальнюючу здібність і конкретизуючу, індивідуалізуючу. Поява здатності до узагальнюючого мислення, що опирається саме на особливості мови, виділила людину із тваринного царства. Але абстрагуюча здатність мислення може порушувати й баланс з конкретизуючою. Будь-яке слово — це вже абстрагування, але в контексті речення воно перетворюється знову на конкретну інформацію.

Можливо, розвиток певної мови веде-таки від образної до понятійно-абстрактої словесності, від поезії до прози. В такому випадку мова стає хорошим знаряддям раціональної думки і це є одна з її функцій. Але слово, думка, речення не отримують емоційно-енергетичного підживлення із підсвідомості. Слово втрачає очевидний зв’язок з дійсністю. Очевидна роль підсвідомості і характерне для неї образно-чуттєве мислення проявляється 1) у світосприйманні та мисленні дітей, 2) у снах, 3) у мисленні первісному, 4) в художньо-мистецькому, 5) в релігійному, 6) у мрії і фантазуванні (вони теж пов’язують свідомість із підсвідомістю). Недарма слово «дрімати» в український мові має, здається, один корінь зі словами в англійській і німецькій мові «дрім», «траум», що означають мрію. Мрійне мислення — це щось на порозі сну і яві.

Всі ці зв’язки можуть слабшати, мовний інструмент може розладнатися, або вто­митися зв’язувати воєдино раціональну і чуттєву сторони. Мова в її золотий вік, в класичну епоху, можливо, є ідеальним інструментом, настроєним Геніями-поетами за ідеальним же камертоном. Інтелектуальна напруга в такі щасливі часи супро­вод­жу­ється чуттєвим піднесенням. Найбільш абстрактні поняття перетворюються на образи, наповнюються чуттєвою силою, емоційною психоєнергією, стають ейдосами. Це час метафізичних ідей і релігійних узагальнень і навіть містичних осяянь. Метафізичне мислення, художня творчість дають таку наснагу за рахунок надходження психічної енергії із підсвідомості, що мислителю легко відриватися від матеріальної буденності. Він прагне перейти від слів до ідей, а не до матеріальних речей, як в добу цивілізації.

Якщо мова є цілісною системою органічного типу — вона старішає й умирає, якщо навіть вона є механізмом, системою або знаряддям — вона все одно зношується. Можна висловити гіпотезу, що в епоху старіння мови і нації-носія метафізичне, позаматеріальне мислення не отримує чуттєвого підживлення, метафізичне, високе мистецтво викликають нехіть. Творення в царині високої метафізики сповнювали митця і філософа силою і натхненням ще у часи Моцарта, Шеллінга, Гете; в часи Сартра і Камю такі ж спроби метафізичного піднесення можуть викликати «Нудоту». Релігійне мислення тримається міцніше, оскільки воно спирається на повторення певних актів і догм, а не лише на новації, як філософія, мистецтво, наука, але й релігія переживає кризу. Щоб отримати емоційну наснагу, яка необхідна людині, як живій, а отже відчуваючій і переживаючій істоті, доводиться звертатися все більш до світу матеріальних речей, шукати емоційної наснаги не в собі, а в людському колективі.