Категорія часу у традиційній культурі

Щербак І.М., Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАНУ, Київ

Час у свідомості та поведінці людини набуває конкретного психологічного змісту як елемент культури, рівень розвитку якої визначає домінуючу у суспільстві «концепцію часу». «Людина не народжується із почуттям часу, її часові та просторові поняття завжди визначені тією культурою, до якої вона належить» [Гуревич А.Я. Представления о средневековой Европе. История и психология.-- М., 1971. -- C.159 ].

У сучасній науці утвердилося уявлення про дві основні концепції часу -- циклічній та лінійній. Якщо циклічна концепція переважає в культурі аграрних цивілізацій і генетично є однією із найбільш давніх форм розуміння часу (як вічного колообігу), то остаточне утвердження лінійної концепції обумовлено розвитком промислового виробництва, домінування міського способу життя і, відповідно, зменшенням ролі сезонних сільськогосподарських циклів у житті суспільства.

С.Б. Кримський вирізняє три послідовно сформовані культурно-історичні часові домінанти: 1) час у давніх аграрних цивілізаціях -- циклічний, замкнутий, такий, що збігається з вічністю, незіставний з конкретними відрізками минулого, теперішнього і майбутнього; 2) час у картині світу, сформованій християнським світоглядом, -- відведений людині інтервал між початком та кінцем світу, обмежений лінійний час у межах одного гігантського циклу; 3) час, який набуває сенсу із подальшим розвитком цивілізації, -- невеликий проміжок теперішнього-мить [Кримський С.Б. Культурно-історичні передумови функціонування категорій абсолютного.-- К., 1980. -- С. 48 ]. Ця типологія відбиває основні етапи розвитку культурно-історичних концепцій часу, під дією яких формується часова структура свідомості та поведінка індивіда.

У традиційній картині світу час є однією із основних категорій (поряд із простором), що поєднує міфологічне (циклічне) та історичне (лінійне) сприйняття часу.

Перше базується на циклічності природного часу -- пір року, фаз місяця, дня і ночі; друге -- на лінійності людського життя, яке має свій початок і кінець. Ця ж лінійно-циклічна модель характерна для християнської хронології, в якій історизм (створення світу, есхатологічна перспектива тощо) поєднуються з «вічним поверненням» (М. Еліаде) до «історичних подій» земного життя Христа.

Часовий код традиційної культури включає декілька відносно автономних циклів. Природній час, що протиставляється життєвому (людському) часу, складається із астрономічних циклів-сонячних (рік, доба); місячних (місяць, фази місяця), вегетативних (час росту і визрівання рослин). Для народного сприйняття природного часу характерний біологізм: кожен цикл має початок (народження), розквіт, в’янення (старість) і смерть, за якою йде народження і новий цикл. Універсальним інструментом структурування і визначення річного часу є народний календар, що надає безперервному природному часу характеру дискретної ритуалізованої системи (чергування свят і буднів, періодів посту і м’ясниць, добрих і злих днів тощо). Подібно до простору, час у традиційній культурі наділяється семантикою, сакралізується і включається у систему цінностей, головними координатами якої є життя і смерть. Позитивний час -- це час життя, час цього, земного життя; негативний час -- час смерті, прориву у потойбічний світ, час нечистої сили.

Життєвий час, «вік», за народними уявленнями, визначений долею. Невижитий вік, дочасна смерть (насильницька, самогубство) класифікуються як кара за гріхи, що загрожує всьому миропорядку. Обрядовий час -- один із головних параметрів структури ритуалу, що сприймається як розрив буденного, земного часу і прорив у сакральний, вічний час. За характером часової приуроченості розрізняються обряди календарного циклу та окказіональні. Обрядовий час визначає також часові межі, послідовність і ритм виконання ритуалів, виконання фольклорних творів -- пісень, замовлянь тощо. Час міфологічний -- сакральний час першотворення, першоподій і першопричин. В цей час був створений світ; сформульовані перші правила, заборони і приписи, що регулюють соціальне життя колективу; встановлені перші культурні зразки та першозразки. Події, що відбувалися у міфологічному часі, пояснюють структуру світу у його основних параметрах. У ритуалі періодично реактуалізується «початковий час», адже всі події, що побутують у емпіричному часі, мисляться як такі, що мають причини і зразки у міфологічному часі. Уявлення про міфологічний час найвиразніше проявляються у міфах творення.