Християнська антропологічна концепція і виклик часу

М.Батуркін, Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, Київ

Концепції людини, що склалися в різні епохи, які створюють видимість найглибшого розгортання філолофсько-антропологічної думки, мають у своїй основі фундаментально протилежні ідеї про походження і сутність людини. «Перше, теїстичне (іудейське і християнське) уявлення про людину народилося не у філософії і не в науці. Ця ідея відноситься до релігійної віри. Вона виткана з переказів іудаїзму, насамперед Старого Завіту, а також античної релігійної історії та Євангелія». Чи залишилася ця версія в глибині століть? Ні, вона жива й сьогодні. Більш того, сьогодні очевидно, що багато екзистенціальних рис людини походять в остаточному підсумку від філолофсько-антропологічних концепцій на базі християнства, які історично наслідують одна одну (принаймні в європейської культурі).

Друга антропологічна концепція походить від грецької культурної традиції. Це концепція «людини розумної», вона найбільш повно і чітко спочатку була висловлена Анаксагором, а потім філософськи оформлена Платоном і Аристотелем. Суть цього погляду полягає в розрізненні тварини та людини за ознакою розумності. Тут людська самосвідомість уперше піднімається над всією іншою природою.

За тисячоріччя історії європейської цивілізації християнська релігія була пануючою формою масової свідомості, кінцевим регулятивним принципом, універсальною наукою людського життя, що визначала не тільки пізнавальні принципи й орієнтації, але й повсякденну поведінку і почуття людей.

Її ядром була віра в Бога — творця і рятівника світу, у церкву як посередницю в здобутті небесної благодаті і вічного життя. Саме релігія, що у результаті складних і опосередкованих залежностей відображала те, що називається базисом суспільства, забезпечувала специфіку і цілісність середньовічної культури. Більш того, у категоріях релігії «з’являлися в розумах людей, які відчували нове, найбільш загальнозначущі, всеохоплюючі ідеї», а створена християнством сукупність доктрин «згодом виявилася центром, навколо якого мав вирости кристал ідеології».

Християнство було тією релігією, яка чітко і популярно сформулювала питання про специфіку і зміст соціального буття, про внутрішній духовний світ людини, сформувала концепцію лінійного часу, необоротності історії (зрозуміло в дусі божественного приречення). Варто мати на увазі не тільки офіційне віровчення, але і різні течії вільнодумства і гуманізму, що, незважаючи на неприйняття церковної догматики, відштовхувалися від неї, рухалися в проблемному полі, окресленому християнством, що було присутнє в історії не просто як «оболонка» реальної історії, але як її внутрішня рушійна сила. Тому європейська цивілізація іменується християнською.

Не менш значний внесок зробило християнство у «свідомість поняття волі» (Гегель). Христос апелює не до страху і погрози покарання, а переважно до моральної свідомості людей, до совісті і духу, до «внутрішньої людини». І якщо для віруючого релігія — зв’язок з божественною реальністю, то в теїзмі (іудаїзм, християнство, іслам) це зв’язок з Божественною особистістю, яка сприяє пробудженню відповідної моральної свідомості людини, відчуття внутрішньої волі, звільнення від гріха і впевненості в кінцевому порятунку. Це звичайно мають на увазі, говорячи про те, що релігія втішає, примиряє з тягарем життя.

Однак було би спрощенням зводити привабливість релігії (християнства) для людини до тієї чи іншої ідеї, навіть гарантії загробного воздаяння. За довгу історію християнство узагальнило і зафіксувало найбагатший морально-психологічний досвід подвижників, що кидали виклик злу і прагнули жити «у Христі», воно закріпило систему ідей, духовних процедур і ритуалів, що ввійшли в європейську культуру як універсальні цінності (кінцеве торжество справедливості, караність навіть уявних провин, готовність до безкомпромісної сповіді, почуття відповідальності за долі інших і т.п.) і сприяли формуванню незалежної особистісної свідомості, створювали відчуття глибокого укорінення в самих основах буття. До того ж християнство проголошує найвищий ідеал і критерій — образ євангельського Христа, недосяжний для людини, але потребуючий завжди перебувати в «борінні з гріхом», у стані «напруженої совісті».

Але історія не стоїть на місці, змінюються не тільки соціально-культурні обставини, у яких живуть люди, але і вони самі. Характерне для техногенної цивілізації неухильне зростання особистісної самосвідомості, здатності до самостійної оцінки традиційних, зокрема релігійних, уявлень привело до того, що сьогодні релігія і церква фактично витиснуті на периферію життя суспільства.

Мислителі XX століття додали поняттю людської особистості статус вищої цінності. Всі інші здобутки людства — соціум, історія, держава — повинні вимірятися достоїнством індивіда, його не минущою значимістю і відповідальністю перед самим собою. Здавалося б, епоха торжества гуманізму настала.

Однак XX століття поставило на людині і людстві стільки експериментів, що саме поняття людського, його границь і проявів зазнало глобальних, «тектонічних» змін. Тут і досвід за назвою Освенцим, і геноцид, і прикладний атеїзм, і ГУЛАГ, і екологічні катастрофи, ідеологічні, психологічні і соціальні маніпуляції, і моральна проблематичність нових медичних технологій. В останні роки новим викликом людині стає Інтернет, задуманий як сугубо технологічний засіб, але який все більш змінює тканину людського буття, істотно спокушаючи його. На початку нового тисячоліття різко загострилася тривога за долі людського роду, все більш чітко усвідомлюються «прокляті», «вічні» проблеми, рішення яких, як відомо, неможливо перекласти на чужі плечі.

Тут недостатньо знання ні загальних законів фізичного світу, ні офіційних моральних кодексів, людина сам повинна відшукати вищі цінності, що дозволяють прорвати обрій буденного існування, ясно побачити місце власного «Я» у перспективі вічності. Адже, як слушно зауважив М.Мамардашвілі: «Людина не створена природою й еволюцією. Людина створюється. Безупинно, знову і знову створюється. Створюється в історії, за участю її самої, її індивідуальних зусиль. І от це її безупинне створювання і задана для неї в дзеркальному відображенні самої себе символом «образа і подоби Божої». Ніколи людина не назвала би нічого Богом, якби в неї вже не діяла сила, яку вона поза собою назвала «Богом».

«Чи знайде вона відповідь у релігії чи в секулярних цінностях — залежить від безлічі конкретних факторів, насамперед від загальних соціокультурних обставин й обставин особистої долі людини». Наш сучасник, побувавши на самому дні жахаючої безодні безвір’я, екзистенційного страху і покинутости, знову волає de profundis — із глибини свого переповненого розпачем серця волає до вічності.