Композиційні трансформації присадибних парків Київщини кінця 18 -- початку 20 століття

Маланюк В., Національна академія мистецтв і архітектури

Присадибні парки як структурний елемент резиденційних утворень Київщини кінця XVIII -- початку ХХ століття є невід’ємною складовою історико-архітектурної спадщини України, живими сторінками історії національної культури, що відбивають різні стилі та епохи, відзначаються високим рівнем садово-паркового мистецтва. Еволюцію присадибних парків доцільно розділити на ряд історичних етапів.

1.      Кінець XVIII -- початок XIX століття -- становлення пейзажних парків. Характерною особливістю даного періоду є те, що парки розташовувались переважно на великих територіях і відзначались показною парадністю. Головним елементом був палац, який розміщували, як правило, на підвищеній ділянці рельєфу. В архітектурній композиції палацу панувала повна симетрія об’ємів по відношенню до загальної осі будівлі. Значення основного об’єму палацу підкреслювалось службовими корпусами, які включались в загальну архітектурну композицію. Таким чином, утворювався парадний двір (курдонер), до якого примикала головна алея, що з’єднувала його з головним входом у парк. Її вирішували прямолінійно, перпендикулярно до фасаду палацу. Рослини в передпалацовій зоні розміщували пейзажними прийомами. До парків цього етапу відносяться: Білоцерківський парк «Олександрія», Верхівнянський, Коростишівський, Корсунь-Шевченківський, Уманський «Софіївка» та Яготинський.

2.      Перша третина -- середина ХІХ століття -- розвиток пейзажного стилю. Даний етап характеризується подальшим вдосконаленням стиля класицизму, що досягнув в 30-ті роки найвищого ступеня свого розвитку. Роль палаца, як об’єкта, що підкреслює урочистість, помітно зменшується. Значно стриманіше в композицію парків включається скульптура. Формування пейзажів засобами рослинності відбувається з врахуванням наближення до природних форм. Ув’язка головної алеї з палацом здійснюється не перпендикулярно до головного фасаду палацу, а паралельно йому, або ж по діагоналі. Яскравим прикладом парків даного періоду є Кам’янський парк.

3.      Середина ХІХ століття -- 1890-ті роки -- синтез традиційних та нових композиційних прийомів. Парки закладали вже на невеликих територіях. Цей етап формування резиденційних парків Київщини характеризується відходом від форм класицизму, парк втрачає свою крупномасштабність, але збільшується видовий склад насаджень, в його композиції з’являються екзоти. Характерними прикладами даного етапу є Кагарлицький та Сулимівський парки, парк у Копилові та Тхорівці.

4.      1890-ті роки -- початок ХХ століття -- стильова різноманітність в паркобудівному мистецтві. Цей етап характеризується ще більшим інтересом до екзотів, збільшенням асортименту насаджень, відсутністю галявин, що безпосердньо примикали б до палацу, особливо до його паркового фасаду. Прикладом є парк у Томашівці.

Спільним для всіх чотирьох етапів формування паркового простору садибних утворень було активне використання місцевої дендрофлори та наявності у позапалацовій частині водойми у вигляді ставка.