Конструювання сакрального часу за допомогою дитячих лічилок

Н. В. Аксьонова, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Архаїчність текстів дитячих лічилок та їх широкі міжкультурні паралелі були відзначені багатьма дослідниками. Саме лічилки стають об’єктивним способом регуляції відносин під час гри. Слід зазначити, що в українському народознавстві цьому виду дитячого фольклору приділялася значна увага, і він має значну джерельну базу. Етнографічною комісією ВУАН була розроблена окрема програма з докладними поясненнями методики збирання лічилок.

У більшості лічилок віршованим текстам передує саме рахунок і він задає початок цього символічного ряду, який може продовжуватися за допомогою різних символів і об’єктів. Введення до рахункового ряду певних знакових об’єктів дає змогу трактувати лічилки як відтворення певного космогонічного порядку, творення. У лічилках простежуються не тільки давні способи рахування, які вдалося простежити О. Бахтіну, що підмітив виголошування у дитячих лічилках назви букв, за допомогою яких у давнину визначалися цифри. Більшість слов’янських лічилок мають похідний рахунок з латинської або романської мов.

Она, дуна, раба,

Квіндер, віндер, жаба,

Она, дуна, рець,

Квіндер, віндер, жець.

Рахунок в ігровій ситуації спеціально шифрувався як усвідомлення його містичних властивостей — перераховане, назване стає доступним для потойбічного, оскільки визначається не тільки міра, а й кожному з перерахованих надається певний статус, якого так уникали в повсякденному житті. Таким чином, лічилки є способом набуття ігровими персонажами міфічних образів.

Лічилка є невід’ємною частиною гри і має стійкі паралелі з обрядовими замовляннями. Виходячи з того, що замовляння є дієвим засобом моделювання сакрального часу, розглянемо відповідність дитячих лічилок сакральному. До такого шифрування наближаються усі тексти лічилок-абракадабр, воно становить головний зміст цього концепту — виголосити зашифроване перелічування, за допомогою якого визначити особу, що має випасти із зазначеного (прорахованого) ряду, в якому до цього вона була присутня. Згадаймо хоча б семантичне навантаження щодо послідовності тварин в різноманітних фольклорних текстах як відтворення міфологічного уявлення і певної організаційності проходження ритуалу, самовпорядкування певних посередників ритуальних дійств. Таким чином, жеребкування не тільки визначає розподіл ігрових ролей, воно і є тим прецедентом, що дає змогу розпочати ритуал, надає йому означення просторових одиниць, що пов’язані з творенням космосу. Першотворення по суті є космогонічним актом, який дає змогу означити будь-яку гру як початок: саме таке означення жеребкування актуалізує початок гри, надає змогу розглядати її як таку, що зародилася, започаткувалася:

Покололо, покотило,

По дорозі волочило,

Сонце, місяць і зірки,

На кілочку вийдеш ти.

Перед нами за усіма ознаками космогонічна драма сакрального прецеденту, що провокує ритуал, визначає подію «тут» і «тепер». По суті лічилки дублюють технологічній процес творення космосу і різних речей як синонімічних дій. Таке творення, за визначенням А. К. Байбуріна, починається з введення просторових і часових показників, а також визначення світла і темряви, дня і ночі, верху і низу, неба і землі. Лічилки сповнені відповідями на питання «що?» і «де?», визначають поряд з розподілом ролей і просторове означення: Ані, бані, що під нами, під залізними стовпами / Стільчик, мульчик, вийшов крестик. За допомогою лічилок моделюється розуміння часу, починаючи від його першопочатку (рахунок зазвичай розуміється як початок — «ані, бані»), а також визначається теперішній час («що під нами?») і першопричина («вийшов крестик»), і утворюється, таким чином, так званий абсолютний час.

Наявність в лічилках власних імен слід теж розглядати в контексті першотворення, надання кожному відповідної ролі в цьому процесі. Сам ритуал є певним ланцюжком подій, що не тільки взаємопов’язані, але й мають певну послідовність, порушення якої не допустиме в момент першотворення. Така послідовність зазвичай передається різними зооморфними символами. Інколи символіка рахування прямо передавалася за допомогою перелічування імен, найчастіше перекручених.

Мидір, Сидір і Каленик

Збудували тут куреник,

У куренику сидять,

По варенику їдять.

Збереження власних імен — дуже важливий момент у процесі збереження міфологічної культури, надання можливості постійної трансформації традиції, мультиплікування її на різних рівнях культури. Власні імена в системі замовлянь відтворюють взаємопроникнення міфологічного і реального простору, гарантують істинність означених суб’єктів, вони — рушійна сила і маркери в міфологічному світі.

На мою думку, перехідність рахункового ряду в перелічування власних імен і різних символів пов’язана із сакральністю цього моменту. Сам по собі рахунок відтворює міфологічний час. Саме утворення певного символічного ряду стає причиною сакрального прецеденту, за допомогою якого розпочинається гра. Усвідомлення перехідного стану від простого рахунку до виголошування власних імен дає нам підстави вбачати в лічилках замовляння, за допомогою якого відбувається перерозподіл певних категорій гри — часу, простору і дійових осіб, в основі якого лежить першопочаток, певна космогонічність.