Концепція людини у філософії Сократа

О.Паньків, Львівський національний університет ім. Івана Франка

Сократ першим в античній філософії відійшов від космологічної і натурфіло­софської проблематики своїх попередників, поставивши в центрі своїх філософських рефлексій проблему людини.

Для того, щоб збагнути, що таке людина і в чому полягає сенс її життя, Сократ створює відповідний метод, яким стає маєвтика. Цей метод був спрямований на те, щоб допомогти людині віднайти себе, збагнути своє земне призначення. Людина, на думку Сократа, повинна реалізувати відомий принцип «Пізнай самого себе».

Метод Сократа, як і його філософія, були також покликані виявити і обґрунтувати моральні основи буття людини, її практичних дій і поведінки. На цій основі і формувалася у філософа основна проблема — проблема добра і доброчинності, як вищого поняття, що характеризували сутність людини і визначали сенс її буття. Ототожнення Сократом знання і доброчинності, передбачало раціональне трактування людського життя і поведінки. З цього випливав висновок: людина, індивід, не народжується морально досконалою істотою, а стає такою лише через самопізнання і навчання.

Життєвим обов’язком кожної людини, яка прагне до розумного і доброчинного життя, як вважає Сократ, є наближення до істинного знання, тобто зрозуміти божественну мудрість, яка керує всіма справами.

Власне цей етичний принцип, проголошений Сократом, вперше в античності закладав основи гуманістичного світогляду, який утверджував віру в людину, її можливості, а також в духовне моральне оновлення і перетворення людини на засадах розуму і знання.