Концепція «самоактуалізації» екзистенціальної психології як нова парадигма свободи

Р. В. Самчук, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України

Проблема свободи є однією із центральних проблем, що цікавить гуманітаріїв. Її специфіка полягає в тому, що вона постає синхронно з історичним розвитком та в контексті розвою пануючої культури з притаманними їй світоглядом та ставленням до людини. Знаковим є те, що в ХХ столітті, тим більше в ХХІ вже немає «звичних» форм поневолення чи обмеження свободи індивіда. Тобто проблема свободи транспонувалася дещо в іншу екзистенціальну площину.

Одним із сучасних філософських напрямків, який активно займався проблемою свободи, є екзистенціалізм. Він виробив власний підхід до вирішення цього питання, який можна проілюструвати влучною тезою Ж.-П. Сартра: «людина приречена на свободу». Будучи «спадкоємницею» філософії екзистенціалізму, йдучи фарватером, прокладеним класиками екзистенціалізму, екзистенціальна психологія багато чого почерпнула в ній, що дало змогу дати адекватну відповідь на виклики сьогодення.

Відповідь на ці виклики екзистенціальні психологи оформили в концепцію «самоактуалізації», яка і змінила попередню парадигму щодо сутності людини і способів визволення. Важко не погодитися з В. В. Ляхом, який зазначає, що попередня філософія вбачала основні ознаки свободи людини в «самореалізації» або «самоздійсненні», а новий підхід наголошує на цінностях буття [1, 9].

Щодо цього А. Маслоу наголошував, що потрібно виробити новий погляд на природу людини та її здібності. Він вважав, що в основі людини - певне здорове ядро, якась динамічна сила, що робить можливою її самоактуалізацію. Тобто А. Маслоу угледів певний зв'язок між психічним здоров’ям та самоактуалізацією [2, 188]. Подібну позицію займають такі представники екзистенціальної психології, як В. Франкл, К. Роджерс, Р. Лейнг.

Заслуговує уваги міркування Р. Лейнга, що розкривають суть складної взаємодії духовних чинників, духовного руху до «самоздійснення», «духовних світів» окремих індивідів. Наприклад, нестача відчуття автономії, зауважує англійський дослідник, свідчить про те, що буття кожного окремого індивіда переплетене з іншим таким буттям в розумінні перехрещення меж дійсних можливостей всередині структури людських взаємозв’язків. Р.Лейнг підкреслює значимість таких цінностей, як свобода, любов, самоідентичність, людські відносини, зазначаючи, що нам щоб ствердити ці цінності потрібно докорінно змінити наше існування [3, 269].

Поділяючи думку А. Маслоу про важливу роль «самоактуалізації», К. Роджерс розробив основні характеристики такої людини, провідними з яких є: зростання відкритості досвіду, прагнення жити сьогоденням. Як наслідок процесу «самоактуалізації» у людей спостерігається вищий рівень повноцінного функціонування. Людина починає усвідомлювати саму себе, і відчуває найповнішу, навіть абсолютну свободу.

Зокрема, Р. Мей у своїй книзі «Любов та воля» завдання екзистенціальної психології визначив так : основне завдання екзистенціальної психології полягає в тому, щоб на основі виявлення та перебудови інтенціональної структури індивіда навчити останнього правильно (безпечно для світу своєї духовності) переживати власні бажання, навчитися їх усвідомлювати, сприймаючи себе як цілісну, незайману і незалежну від впливу оточення особистість, навчити людину, як вправлятися із доцільністю та своїм духовним світом, стверджуючи себе в суспільстві [4, 70].

Показовим є те, що у В. Франкла, як і в Ж.-П. Сартра, свобода пов’язана з відповідальністю: «Екзистенціальний аналіз визнає людину вільною; однак він визнає її не лише вільною, але й відповідальною» [5, 115]. На основі цього В. Франкл створив досить дієвий спосіб подолання явища, яке він назвав «екзистенційним вакуумом». Це дає можливість людям знаходити сенс існування навіть за таких обставин, які здаються безвихідними та позбавленими сенсу.

Отже, концепція «самоактуалізації» є певним організаційним ядром, яке об’єднує зусилля екзистенціальних психологів в боротьбі за новий вимір свободи людини сучасної постіндустріальної доби — доби, яка дає простір для втілення свободи, проте не вказує шляху, як до неї дійти. Цю роль виконує екзистенціальна психологія. Слід відмітити, що гуманістична психологія наголошує на наявності і бажаності людської свободи тому, що кожна історична доба базується на певному наборі цінностей. Для сучасної доби такими цінностями, на думку екзистенціальних психологів, є цінності, які несе в собі концепція «самоактуалізації». Внаслідок чого виникає зовсім нове розуміння психічного здоров’я — не як відсутності захворювання, а як способу саморозкриття людини, вияву її глибинних прагнень, її спонтанності. Свобода і самоактуалізація є шляхом до справжнього здоров’я і повнокровного життя [2, 192].

Позитивна роль екзистенціальної психології в тому, що вона несе в собі потужний стимул до самоусвідомлення, відкриття в собі нових «просторів», для особистісного росту, вчить не зупинятися на досягнутому. Важливим є також такий аспект цієї концепції, що вона дієво втілюється на практиці, допомагаючи людям позитивно вирішувати багато проблем, серед яких і проблема свободи.

Література

1. Лях В. В. Соціальні, особистісні та екзистенційні виміри свободи // Мультиверсум. Філософський альманах. — 2004. — с.3 — 13.

2. Свобода: сучасні виміри та альтернативи /В. В. Лях, В. С. Пазенок, К. Ю. Райда та ін. — К.: Український центр духовної культури, 2004, 486 с.

3. Ленг Р. Д. Расколотое «Я». — Санкт-Петербург,1995. — 320 с.

4. Райда К. Ю. Екзистенціальна психологія та психоаналіз як феномени постекзистенціального мислення. // Мультиверсум. Філософський альманах, Вип.3. К., 1999. — 132-141 с.

5. Франкл «Человек в поисках смысла». — М: «Прогрес», 1990. — 368 с.