Концепція соціальної творчості Е. Фромма
О. І. Сандига, С. Я. Клецова, Донбаський державний технічний університет, Алчевськ
Сучасні західні концепції соціальної творчості, на відміну від східних, в цілому роблять акцент не на звільненні нації, етносу, а на емансипації особистості, а отже, мають персоноцентричний характер.
Яскравим представником західної моделі соціальної творчості можна назвати Е. Фромма. Сутність його розуміння спрямованості соціальної творчості полягає в тому, що необхідно звільнити й активізувати життєву енергію особистості, гуманізувати споживання, досягти психодуховного відновлення людини. За Фроммом, «фундаментальна зміна людини видається необхідною не лише з боку етики чи релігії, не лише як психологічна проблема, обумовлена патогенністю існуючого нині соціального характеру, але і як обов’язкова умова фізичного виживання людського роду» [цит. за 1, 58].
Е. Фромм вважає, що технологічний розвиток має свої межі, а це, у свою чергу, є додатковим аргументом на користь того, що зміна життєвої орієнтації людини необхідна. Сучасна технологічна система запрограмована двома принципами, які визначають зусилля і думки усіх, кого вона охоплює. «Перший принцип полягає в максимі: усе, що можливо технічно зробити, варто зробити... Цей принцип заперечує всі цінності, що вони розвинуті гуманістичною традицією, відповідно до якої варто робити лише те, що потрібно людині для її піднесення, радості, розуму, тому що це є прекрасне, добре, щире. Другий принцип — це максимальна ефективність і продуктивність. Як наслідок, вимога максимальної ефективності викликає вимогу мінімальної індивідуалізації» [2, 141–142]. Здійснення цих принципів ніби-то виганяє соціальну творчість з індустріального суспільства, роблячи особистість немовби деталлю соціально-технологічного механізму. Внаслідок такої дегуманізації особистість втрачає властиву їй активність.
За Фроммом, нове суспільство і нова людина, що володіє здатністю до соціальної творчості, можуть бути створені лише в тому випадку, якщо на зміну старим мотиваціям одержання прибутку і досягнення влади прийде нова мета — бути, віддавати і розуміти; якщо на зміну ринковому характеру прийде продуктивний, люблячий характер, а на зміну кібернетичній релігії — новий радикальний гуманістичний дух. Жодна зміна в суспільстві не принесе бажаного результату, якщо ці зміни не пройдуть через «серце» людини, ніяка соціальна революція не буде мати користь, якщо при цьому не зміниться внутрішня структура особистості. Він бачить позитивну тенденцію для соціальної творчості особистості в інтеграції всіх сфер її внутрішнього світу аж до сфери підсвідомого, емоційного. Для реалізації ревізії особистого ставлення до життя потрібен «раціональний економічний аналіз». Нові форми життєдіяльності і світосприймання повинні бути орієнтовані на людину, а не на зовнішній світ, це сприятиме розвитку здатності особистості до соціальної творчості. Соціальні зміни взаємодіють із соціальним характером людини, а енергія, яка має стимулювати ці зміни, виходить з «релігійних імпульсів».
Отже, за Фроммом, соціальна творчість має бути спрямована на: орієнтацію планування на людину, а не на прогрес індустрії; визнання примата індивідуального, що знімає відчуження людини від суспільства; зміну споживчої психології; орієнтацію цінностей духовної культури на особистість, яка реалізує те, що раніш давала релігія — віру і зміст.
Література
1. Лях В. В. Зміна філософсько-світоглядних орієнтацій у постіндустріальну добу //Суспільство на порозі ХХІ століття: Філософське осмислення плинного світу. Навчальний посібник // Відп. ред. Пазенок В. С.— К.: Укр. Центр духовної культури, 1999.— с. 53–74.
2. Фромм Е. Революція надії // Сучасна зарубіжна соціальна філософія: Хрестоматія: Навч. посібник // Упоряд. В. Лях.— К.: Либідь, 1996.— с. 135–192.