Концерт Максима Березовського &#171,Не отвержи мене во время старости&#187, у контексті етичних поглядів українських та російських мислителів XVIII століття

Р.Б. Богдан, Київський національний університет культури і мистецтв

Концерт Максима Березовського &#171,Не отвержи мене во имя старости&#187, у контексті етичних поглядів українських та російських мислителів XVIII століття

Відомо, що концерт &#171,Не отвержи мене во имя старости&#187, викликає особливий інтерес у мистецтвознавців насамперед тому, що не зовсім органічно вписується у загальний настрій творчості Максима Березовського. За свідченнями багатьох дослідників творчості композитора (М. Боровик, А. Полехін, М. Юрченко), він був написаний в останній період життя музиканта, а саме, після його повернення з Італії до Петербурга у 1773 р.

Остання третина XVIII століття &#151, найскладніший період в історії Російської імперії, яка потерпала від постійних повстань, воєн, епідемій. Проте, незважаючи на жахливі наслідки цих подій, російський уряд, щоб розрядити напружену та трагічну атмосферу, яка панувала в суспільстві, вимагав від мистецтв розважальності й легкості. Така настанова не могла не викликати обурення з боку всіх соціальних станів населення Імперії. Активно висловлювала свій протест проти неї мистецька інтелігенція. Опозицію до влади очолюють відомі російські письменники О. Радіщев, Д. Фонвізін, М. Новіков. Серед музикантів до неї примкнув Максим Березовський. Його концерт &#171,Не отвержи мене во имя старости&#187, став своєрідним &#171,відгуком&#187, композитора на тогочасні проблеми.

У цьому творі Березовський створив образ одинокої, страждаючої людини &#151, образ, який можна вважати ілюстрацією до відомих слів Радіщева: &#171,Я взглянул окрест меня &#151, душа моя страданиями человеческими уязвлена стала&#187,. Ним композитор апелює не тільки до сьогодення, а й до тих духовних традицій, на яких він виховувався як студент Києво-Могилянської академії.

Ідейно-образна концепція концерту &#171,Не отвержи... &#187, навіює асоціації з ідеалами внутрішнього духовного життя, які у своїх творах, власне, відстоювали українські мислителі-гуманісти. Вона спрямовує сприйняття на &#171,сродну працю&#187, серця та розуму, орієнтуючи їх на самопізнання та моральне самовдосконалення.

Образно-емоційні домінанти концерту дозволяють відчути настрої, що панували в тогочасному суспільстві, в центрі уваги якого була особистість з її прагненнями до &#171,вольної волі&#187,, яку не можуть зупинити ніякі зовнішні обставини життя.

Ідучи шляхом своїх попередників, Березовський обирає як спосіб висловлення свого ставлення до насущних проблем релігійність, яка тільки посилює особистісний характер переживань композитора. Музика концерту &#171,Не отвержи... &#187, узагальнила не лише духовну близькість спілкування з Богом самого композитора, а й духовний досвід спілкування з Богом пересічної людини того часу, яка мріяла про звичайне людське щастя. Водночас така мрія не є закритою для інших.

Звертаючись до яскраво емоційної мови українського фольклору &#151, думи, історичної пісні, балади, Березовський наче закликає не замикатися у власних відчуттях, а йти до волі шляхом боротьби. Відстоюючи право на голос власної душі, він мов прагне перекласти своїм нащадкам мовою людських почуттів те, до чого закликали його вчителі у Києво-Могилянській академії: Ф. Прокопович, М. Козачинський, Г. Кониський, Г. Сковорода &#151, особистість поза мораллю не є особистістю, оскільки напружене духовне життя дає їй те, що дозволяє людині відчути себе гідною першообразу, який і визначає її призначення у цьому світі.