Концертування як вид творчої діяльності в музичному житті європейських країн у XVIII столітті

Бєлявіна Н. Д., Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ

Вивчення питань, пов’язаних із демократизацією мистецького життя, набуває особливої актуальності в сучасній Україні, яка на зламі XX -- XXI століть стала на шлях національного оновлення та формування відкритого публічного суспільства. Адже відомо, що саме протягом подібного періоду порубіжжя XVIII -- XIX століть у європейських країнах у відповідь на ідеї «Просвітництва» зароджуються нові демократичні форми -- публічна творча діяльність. Так, внаслідок розповсюдження республіканських ідеалів в Австрії та Німеччині зароджується естетичний рух «Sturm und Drang», автори якого активно поширювали ідеї свободи, рівності та гідності людини, «просвітницького гуманізму», самобутності національного мистецтва як засобу оновлення нації.

Концертування, як окремий вид музичної діяльності, практично не вивчалось у вітчизняній музикознавчій літературі. Під час огляду робот, присвячених дослідженню музичної культури і мистецтва відповідних регіонів та країн, мистецьких стилів, а також творчості окремих композиторів і навіть виконавців, нами було встановлено, що в них практично не приділяється увага проблемам демократизації концертного життя, переходу його до відкритих форм -- публічного концертування.

І саме сьогодні, в умовах розвитку незалежної української держави особливої уваги потребує виявлення спільних тенденцій розвитку та визначення джерельної бази національних мистецьких шкіл загальноєвропейської спільноти. Зважаючи на нерівномірності у суспільно-історичному розвитку європейських країн, етапною мистецької зоною в концертуванні виявилась середина XVIII століття, коли кращими умами заволоділи революційні ідеї Просвітництва: будь-то Англія чи Франція, Італія чи Іспанія, Австрія чи Німеччина. Зупинимось на такому вкрай протирічному мистецькому осередкові як німецькомовні країни: Німеччина та Австрія.

Середина XVIII століття стала часом «пік» у переддень Просвітництва і принесла із собою нові громадські форми музикування. Так демократичні просвітницькі ідеї увійшли в саме серце музикування -- на арену виходить слухач і поступово стає рівноправною компонентою триєдності «автор -- виконавець -- слухач». Слухач починає відігравати все більшу роль -- він учасник музикування і висуває нові вимоги до цього процесу. А саме, зміну місця музичної дії -- не палац та церква, а публічна зала: приміщення університетів та навчальних закладів, театральна зала, міські парки і сади, військові казарми і плаци, просторі приміщення різного призначення, камерні салони таверни, трактири, кав’ярні, готелі та приватні квартири, а далі -- спеціальні концертні приміщення.

Протягом першої половини XVIII століття відбувається активна зміна соціального статусу музиканта-професіонала. На прикладі творчої діяльності одного з визначних музичних діячів свого часу Й.С.Баха та його синів спостерігається тенденція перетворення залежної особи церковного та придворного музиканта у публічну особистість -- керівника музичного життя міста.

Оглянувши та проаналізувавши концертне життя представників «віденської класичної школи» Й.Гайдна, В.А.Моцарта, Л.ван Бетховена та їх сучасників, ми також винайшли нову якість, а саме: публічність, приватність концертних заходів як з боку композитора й виконавця, так і з боку організаторів і слухачів. І хоча концертної публіки до кінця XVIII століття майже не було, «гонорари були мізерними, музиканти жили на посадах, як Гайдн, а не як вільні художники, і догоджали смакам роботодавців... Бетховен жив вже як вільний художник...»

Отже концертування у XVIII столітті, крім видів і форм, що склались ще у попередньому столітті, поповнилось новими напрямками і якостями, а саме: змінюється соціальний статус музиканта -- від придворного музиканта до публічного виконавця -- професіонала; складається образ «вільного митця»: музикант -- приватна особа -- «вільний художник»; зберігаються зв’язки із традиційним станом музиканта кінця XVII століття -- початку XVIII століття у системи придворних посад (придворні, церковні та міські); залишаться патронат світської верховної, дрібномаєткової, духовної та міської влади (на основі міського самоврядування); з’являються нові замовники концертування: громадські організації та приватні особи; відкриваються нові види відкритих концертів -- авторські концерти «академії», концерти «за підпискою»; закріплюються форми закритих концертів, що відбуваються на замовлення офіційних осіб та влади (двору, церкви, міста) -- придворні закриті концерти, а також на замовлення приватних осіб -- дворцеві, салонні, «кружкові» та квартирні концерти, «музичні змагання»; формуються артистичні салони музикантів-професіоналів; розширюється гастрольно-концертна діяльність: від залежної службової особи до вільного віртуоза-виконавця; відкриваються нові осередки концертування: від театральної зали до кав’ярні, від вуличного концертування до приватної оселі, від палацу до спеціалізованих концертної зали; стабілізується концертний «час»: від випадковості до періодичності; плануються концертні заходи: циклічні та абонементні концерти із заздалегідь оголошеним репертуаром, програмою і складом виконавців; актуалізується громадська діяльність з метою просвітництва -- керівництво об’єднанням музикантів професіоналів та любителів; виникають нові демократичні інституції: громадські об’єднання музикантів та любителів музики, професійні об’єднання музикантів та мистецьких діячів за прикладом «Collegium musicum», «Libhaberkonzerte», «Concert spirituels»; виявляються нові концертні форми -- масові заходи: відбувається перехід від розважальних (бали та фейерверки) до масово-політичних; здійснюється поступовий розподіл творчої праці між композитором -- виконавцем -- організатором; поступово встановлюється система публічних платних концертів; формується правова база та економіка публічного конвертування; складаються нові форми підтримки творчої діяльності: меценацтво та благодійництво.

Формування протягом XVIII століття відповідної мистецької ситуації створює умови для поступового розвитку творчої триєдності «автор-виконавець-слухач», в якій один із них, по черзі, ще продовжує виконувати роль організатора концертування, однак виникає й додаткова якість, яка пізніше народжує з кола професіоналів нову фігуру посередника у концертуванні -- імпресаріо та антрепренера.

Таким чином, традиційне, сучасне поняття концерту «як публічне платне виконання твору (творів) за попередньо оголошеною програмою одним чи кількома виконавцями у спеціально пристосованому приміщенні» в основних своїх елементах сформувалося у 80-х роках XVIII століття. Тільки через сто років у 1880 році в Берліні Г.Вольф заснував першу концертну агенцію -- цим було покладено початок розвитку концертної справи як форми бізнесу у мистецтві.