Космічна символіка давньоруського жіночого металевого убору (за матеріалами Пруто-Дністровського Межиріччя)

Ю. В. Мисько, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

У виробах прикладного мистецтва, особливо приналежних до святкового жіночого убору давньоруської доби, найкраще зберігся шар дохристиянських вірувань. Прикраси, крім естетичного, мали і глибокий символічний зміст, спрямований на захист відкритих частин тіла людини, створюючи своїм семантичним навантаженням, в якому перепліталися язичницькі та християнські елементи, своєрідний мікрокосм народного костюма, концентруючий в собі оберегові функції.

Знайдені на території Пруто-Дністровського межиріччя ювелірні вироби дозволяють певною мірою відтворити систему прикрас головного убору давньоруського жіночого одягу. Головний убір у системі відповідності макрокосму мікрокосму традиційного костюма виражав ідею неба [Рыбаков, 1988, с. 519]. Разом з назвами («кокошник», «кіка», «сорока») самого убору голови всі його прикраси були пов’язані з космічною символікою: сонцем, небом, птахами. Сонячний культ отримав у дохристиянській Русі найбільше поширення і у своєму розвитку дійшов до стадії персоніфікованих сонячних божеств. В Україні і дотепер зберігся відгомін вірувань у божественну природу Сонця і сонячного світла, що виступає своєрідним антиподом силам тьми і зла, розсіює і знешкоджує всі ворожі людині сили [Скрипник, 2000, с. 437].

Найбільш поширеним видом солярних прикрас були різноманітні скроневі кільця, які знайдені на багатьох пам’ятках регіону, найчастіше — у похованнях. Способи кріплення таких кілець до головного убору або волосся були різноманітні: вони могли підвішуватися на стрічках, ремінцях або кісці; могли приколюватися до стрічки, утворюючи ланцюжок; іноді носилися у мочці вуха як сережки [Пушкарева, 1989, с. 166]. Кругла форма скроневих кілець пов’язується як із солярною символікою, що повинна була сприяти родючості і гарному врожаю, так і з колом — універсальним оберегом від злих сил [Русанова, Тимощук, 1993, с. 79].

Основна маса скроневих кілець — це прості перснеподібні кільця з роз’єднаними кінцями; кінцями, що заходять один за одний; есоподібні та загнутокінцеві півтораоборотні. Вони як поодиноко, так і цілими зв’язками знайдені у Ленківцях, Василеві, Дарабанах, Горішніх Шерівцях, Миткові, Онуті, Перебиківцях, Чорнівці, Дністрівці, Борівцях, Кіцмані, Малятинцях [Тимощук, 1982, с. 64, 117, 177, 179, 181]. Найчисленнішими серед такого типу прикрас є півторазворотні загнутокінцеві, часто із завитком-кілечком на одному з кінців; виготовлені подібні кільця з мідного, бронзового чи срібного круглого у перерізі дроту. Вивчення цих кілець з точки зору їх семантики привело до тлумачення таких виробів як зображень згорнутої в коло змії, що підсилювалося знахідками розпрямлених скроневих кілець («повзуча змія»). З огляду на велике значення образу змії як у язичницькій, так і в християнській традиції, ці скроневі кільця пропонується вважати прикрасами синкретичного змісту з язичницько-християнським алегоричним наповненням [Пивоваров, 2001, с. 115-116]. Не заперечуючи поданого трактування, слід зауважити, що образ змії як хтонічної істоти, що перегукується з язичницьким образом ящера — господаря нижнього підземно-підводного світу, не вписується у небесну символіку головного убору. Тому нам здається більш логічним з цієї точки зору наголосити на спіралеподібній формі кілець як відображенні космічної солярної символіки. Сама спіраль — дуже давній мотив, що виник у міфології землеробських племен як зображення руху сонячного світила по небесному склепінню. Він також виражає кругообіг життя у природі [Шапарова, 2001, с. 310]. Носіння на скронях такого роду кілець могло означати у цьому контексті видимий денний рух сонця від його сходу до заходу.

З темою сонця пов’язані і намистинні скроневі кільця. На території регіону виявлені як однонамистинні, так і багатонамистинні прикраси. На перших із солярною символікою (положення сонця в зеніті) можна пов’язати центральну намистину, яка додатково могла оздоблюватися круглою зерню в середній частині, як у двох срібних виробах з Цецинського скарбу [Пивоваров, 2000, с. 179]. Але найбільше ця символіка проглядається у трьохнамистинних скроневих кільцях. На Чорнівському городищі знайдено 2 екземпляри подібних кілець так званого «київського типу» [Возний, 1998, с. 102, 104]. Ще 4 вироби цього типу були у складі Цецинського скарбу. Намистини таких кілець є ніби мініатюрним зображенням Сонця в його трьох денних фазах — схід, зеніт і захід. Прикраси такого типу могли кріпитися до нижньої частини головного убору над чолом по 8-12 штук, утворюючи своєрідний вінок на голові жінки [Рыбаков, 1988, с. 573-574].

До групи променевих відносяться два срібних п’ятипроменевих скроневих кільця з Маморниці, відлитих у кам’яній формі і знайдених у жіночому похованні [Тимощук, 1982, с. 179]. До кожного кільця з внутрішнього боку круглої дужки прикріплені фігурки 2 водоплавних птахів, між якими розміщені пірамідкою три кульки. Образ птаха у слов’ян­ському фольклорі і прикладному мистецтві полісемантичний [Бернштам, 1982, с. 22-27]. Пташка символізувала тепло, світло, обіцяла врожай, багатство, віщувала гарне майбутнє, означала позитивне начало і була пов’язана з космогонічними легендами [Маслова, 1978, с. 163]. В образах птахів уявлялися душі померлих і одночасно — це яскравий символ любовної і весільної лірики. Два птахи — уособлення шлюбної пари, тому вірогідно, що прикраси з Маморниці входили до весільного набору нареченої, який завжди ніс у собі велику кількість ритуальної символіки. Роль гуски як символу плодовитості в якості обрядової весільної страви зафіксована етнографами в багатьох народів, у тому числі й слов’янських. Є свідчення, що за часів давньої Русі обрядове значення мало лебедине м’ясо [Маслова, 1978, с. 164]. З весільною обрядовістю пов’язане і зображення винограду, який, за народними повір’ями, символізував гарне, «солодке», щасливе життя. Він також згадувався у народній поезії, коли з виноградом порівнювався наречений, а з ягідкою — наречена.

Ще одну групу металевих виробів складають привіски-лунниці — досить популярні прикраси давньоруського жіночого костюма, в яких втілювався давній культ шанування Місяця, поширений у багатьох народів Європи і Передньої Азії в епоху раннього середньовіччя [Успенская, 1967, с. 99]. Лунниці могли носитися як у складі намист (по одному чи по декілька — до 10-13 — екземплярів), так і як сережки. Знахідки двох лунниць походять з Чорнівського городища і датуються І пол. ХІІІ ст. Збереглося багато етнографічних, фольклорних та інших даних про велике значення Місяця у системі уявлень давньоруської людини. Він вшановувався як один з носіїв священної стихії світла; його фази лягли в основу перших землеробських календарів; за його положенням визначався час вночі, віщувався стан погоди, майбутній врожай [Сапунов, 1970, с. 11]. Одночасно із основним смисловим навантаженням, що обумовлювався формою, кожна окрема привіска могла нести додатковий конкретний зміст, який приховувався в її декоруванні.

Як бачимо, аналіз символічного змісту прикрас жіночого головного убору засвідчує, що нова християнська релігія у давньоруському суспільстві сприймалася крізь призму традиційної язичницької ідеології, піддаючись переробці відповідно до її принципів. У такий спосіб формувався синкретичний світогляд, що у значній мірі зберігся у народному середовищі до ХІХ ст.