Козацький танок як явище культури українського бароко

В.О. Шкоріненко, Київський національний університет культури і мистецтв

У епоху бароко український народ дістав назву козацького народу й саме так ідентифікував себе й ідентифікувався у світі. Окремі сфери побутової та мистецької козацької культури, до яких, на жаль, належить і мистецтво танцю, застигли на рівні фольклорному, тобто, не зафіксувалися у сталих формах, не здобули належного науково-теоретичного оформлення і відображення в літературних джерелах. Однак маємо досить підстав, щоб стверджувати: саме в епоху бароко народний (козацький) танок став танцем провідної(козацької) суспільної верстви. В культурній пам'яті українців бароковий образ козака-танцюриста залишився не менш, а може, навіть більш яскравим спогадом, ніж бароковий образ короля, загалом &#151, аристократа-танцюриста в культурній пам'яті французів.

Козацтво як національна лицарська верства було головним носієм художнього смаку й головним рушієм культуротворчих процесів в Україні. Козацька доба залишила глибокий слід в історії національної культури, торкнувшись усіх без винятку видів мистецької творчості. Найнаочніше це виявилось в літературі, образотворчому мистецтві, архітектурі, де сформувався стиль, відомий під назвою козацького бароко.

Для української культурної традиції характерна специфічна, зумовлена довготривалими періодами бездержавності тощо, взаємодія народного й елітарного начал. Унаслідок цієї взаємодії формувалося не лише, скажімо, пісенне, а й танцювальне мистецтво, постійно збагачуючи свій зміст, розширюючи й урізноманітнюючи арсенал виражальних засобів. Цілком очевидно, що взаємодія народного й елітарного особливо інтенсивно відбувалася в епоху бароко. Тоді, на базі вже існуючих хореографічних форм, жанрово виокремились танці, в різних варіантах відомі як &#171,Козак&#187,, &#171,Козачок&#187,, &#171,Гопак&#187, та ін. Хоч козацька культура помітно вплинула на все пластичне мистецтво народу, збагативши його свіжими темами, ідеями, образами й мотивами.

Барокова доба була епохою відродження й активного творення народної культури, яка, завдяки козацтву, стала домінуючою, спільною для всіх суспільних верств і демократичною за своїм характером, синтезувавши функції &#171,низової&#187, та &#171,високої&#187, культур. Ця своєрідність протікання культурно-мистецького процесу в Україні не має аналогів у культурах інших європейських країн, де в барокову добу спостерігаємо наростаючу диференціацію &#171,високої&#187, та &#171,низової&#187, чи &#171,низької&#187, культур (при цьому пластичне мистецтво, постійно черпаючи з фонду технічних прийомів &#171,низової&#187, культури, воліє про це не згадувати).

Немає нічого дивного в тому, що найпрезентативнішим в українській хореографії став козацький танок. Саме в ньому, в &#171,Гопакові&#187,, &#171,Козакові&#187,, &#171,Козачкові&#187, найповніше розкривається козацький дух національної культури. Ці барокові народні танці були й донині залишаються потужним засобом національної ідентифікації.

Справедливо стверджуючи, що &#171,поет-козак був помітною постаттю в літературному житті ХVІІІ століття&#187,, відомий дослідник української барокової культури А.Макаров водночас констатує: на жаль, ми майже нічого (окрім їхнього творчого спадку) не знаємо про козацьких поетів (А.Макаров. Світле українського бароко.&#151, К.&#151, Мистецтво.&#151, 1994.&#151, 286 с.&#151, С. 203). Ще менше ми знаємо про козаків-танцюристів &#151, йдеться про визначних танцюристів того часу &#151, як не знаємо нічого чи майже нічого про вчителів козацького танцю, хоч імовірно, що вони були, однак їхні постаті розчинилися в середовищі українських музичних цехів.

Імена, долі конкретних творців козацького танцювального мистецтва, мабуть, назавжди залишаться невідомими, як і імена та долі більшості творців козацької пісні. Хореографічне мистецтво, як і пісенна поезія тих часів, стали надбанням народної культури і традиційно кодифікуються в категоріях фольклорного мистецтва. Домінуванню саме з такої рецепції козацьких танців не в останню чергу посприяло загалом негативне ставлення радянської ідеології до культури українського бароко, що не могло не вплинути й на його мистецтвознавчу інтерпретацію.

Природною і назрілою видається наукова потреба інтерпретувати козацькі танці в термінах барокової культури. Осмислення козацької хореографії в контексті культури українського бароко, отже, у взаємодії з іншими видами барокового мистецтва, потребує спеціальних досліджень. Ми вбачаємо своє завдання в тому, щоб поставити цю проблему як одну з актуальних у сьогоденному мистецтвознавстві. Теоретична розробка окресленої проблеми, на нашу думку, може суттєво вплинути на розвиток народного й народно­сценічного (як професійного, так і аматорського) мистецтва хореографії.