Криза людини

О.Гошко, Львівський національний університет ім. Івана Франка

Моральна слабкість — стійкий елемент, який характеризує людину. Це загальновідома істина. Сучасна криза людини проявляється у деформуванні самої концепції людської особи, в ігноруванні її духовно-трансцендентного виміру, у переверненні співвідношень мети і засобів, у нищенні власної гідності та гуманності. Людина, задовольняючи свої другорядні, локальні потреби, залишається глухою до основних і справжніх. Ухиляючись від правди, служить фальшивим ідеологіям та утопіям.

Форми кризи сучасної людини досить різноманітні. Г.Марсель свого часу зауважив, що багато людей на перше місце висувають економічні вартості, а особово-моральні цінності занедбують. Для більшості «мати» виражається через «бути» і навпаки. В ім’я «корисних» цінностей людина поступається етичними, національними, релігійними. Людина перестає бути ens orans i ens amans (буттям, яке само себе створює і буттям люблячим), а стає ens ludens (буттям, яке грається). Не є вже вона навіть ens laborans (буттям працюючим), а стає лише homo fabor (майстром — виробником). Таким чином, людина уподібнюється до автомату: продуктивного, але позбавленого есхатологічних цілей і стійких моральних правил особистого і суспільного життя. Тривожною рисою є факт внутрішньої дезінтеграції і атомізації більшості людей. Окремі сфери життя людини не узгоджуються між собою, тому, наприклад, професійна активність чи політична діяльність розігрується цілком відмінно від аксіологічної. Особисте, родинне і суспільне життя не пов’язані, світоглядні і релігійні переконання не знаходять підтвердження в житті. Людина, яка є залежною від ситуацій та інших людей, має багато цілком різних облич-масок. Водночас вона ніколи не є собою, ніколи не є автентичною і вірогідною.

Існує ще один прояв суспільної кризи людини. Одним з цих проявів є крикливий раціоналізм, спадщина Просвітництва і культу природничо-тех­нічних наук XIX ст. Реалізм ототожнюється з прагматизмом, світ реаль­ний — зі світом матеріальним. Віра в необмежені можливості людського розуму парадок­сальним чином поєднується з різними формами ірраціоналізму. Багато сучасників афішує свою європейськість, але не здатні логічно мислити, розмежовувати інформацію і завуальований коментар, приймають напівправду.

Черговим проявом кризи є пануючий дух семантичної фальші. Мова втратила свою функцію передавача правди, зате служить для її приховування. Здеформована мова не залишила місця для пошанування незмінних ідеологічних та релігійних цінностей.

Сучасне суспільство відображає глибоку ерозію таких цінностей як: правда, милосердя, солідарність, дружба, вірність, альтруїстична любов тощо. Економічно-корисні цінності використовуються для відмови від пізнавальних, етичних, патріотичних, сакрально-релігійних цінностей. Суспільство визнає перевагу свободи над правдою, задоволення над сумлінням, економіки і політики над етикою. Людині, зокрема молодій, пропонується «визволення» від традиційних авторитетів, кидаючи примітивні гасла на кшталт «роби що заманеться». Надто інтелектуальним в наш час вважається твердження Ніцше, що людина знаходиться «поза межами добра і зла».

Тому сьогодні людині необхідний перехід від бажання «мати» до бажання «бути»: філософи прийшли до думки, що сенс життя і полягає в тому, щоб бути. А.Камю стверджував: «Так, людина є ціль в собі. І вона є єдиною своєю ціллю. Якщо вона і бажає бути кимсь, то у цьому житті... Завойовники говорять іноді про перемоги і про подолання. Але вони завжди мають на увазі «подолання себе». Вам добре відомо, що це означає. Є миті, коли будь-яка людина почуває себе рівною Богові».