Культурна ідентичність в посттоталітарному контексті: підходи до розуміння

О.Лосик, Львівський національний університет ім. Івана Франка

Культурний ландшафт сучасної Європи є не тільки плацдармом для інтерпретаційних експериментів та умовиводів постмодерністичних філософів, але й реальним простором для розвитку, взаємодій та реґенерації численних складових духовної традиції континенту та водночас її новітніх нашарувань.

Шляхи пошуку демократичного й зрівноваженого балансу між «старими» та «новими» культурними ідентичностями особливо прослідковуємо в інтелектуальних та мистецьких практиках. Вони наділяються привілеєм виходити поза межі повсякденної рутини, звільняти уяву, відновлювати те, що загубила більшість, набувати художніми чи іншими засобами нових ідентичностей та унікальних візій довкілля, розширювати межі свободи, наданої в межах громадянського або посттоталітарного суспільств.

В результаті руйнування комуністичної імперії, падіння берлінської стіни та реального з‘єднання Східної та Західної Европи утворилося нове культурне середовище, яке гостро потребує долати «розрив між минулим та майбутнім» (за Г.Арендт) задля духовної та семантичної «безпеки», щоб максимально уникнути репрезентації своєї ідентичності через чужі культурно-антропологічні схеми та структури.

       Існує ризик потрапити в пастку універсальності, штучності, псевдо-вартісності та бездуховності, або ж піддатися акультураційному, асиміляційному «культурному тероризмові» іншої ідентичності. Східноєвропейська посттоталітарна культура, базована на звичаєвій, фольклорній, національній спадщині, на особливому психологічному діалектизмі «вільної», ідентичної поведінки зіткнулася з потужним «центральноєвропейським» дискурсом, де актуальні проблеми трактуються та вирішуються відмінними культурними практиками. Контактна зона як соціальна сфера, де мали би відбуватися культурно-комінікативні відносини між географічно та історично відокремленими народами, стала не чим іншим, як простором зустрічей «вищої» культури Заходу Європи та «перманентно колонізованої» культури її Сходу.

        Визначення так званих «оптимальних маршрутів», увиразнення культурної ідентичності (чи це стосується окремої особи, чи спільноти) впливає на розуміння та контекстуальну гармонізацію сюжетних ліній у певній культурі та европейській культурі загалом. Ця проблема стимулює доповнення довгого переліку типологізаційних особливостей европейського конструкту, породжує нові варіанти аналізу феномену «ідентичності» задля досягнення й збереження суспільного спокою, подолання непорозумінь, конфліктів та запобігання будь-якому черговому обмеженню прав і свобод, будь-якому тоталітаризму.