Культурне дозвілля школярів як педагогічна проблема

Н. Флегонтова, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПНУ, Київ

Сфера вільного часу й дозвілля завжди були об’єктом наукового інтересу. Дослідники розглядають дозвілля в різних аспектах — філософському, соціологічному, психологічному, педагогічному.

Проблема вільного часу актуальна, хоча назвати її новою не можна.

Вільний час — одна з важливих, хоча й не чітко визначених категорій соціального часу. Часто у ці прості слова — «вільний час» — вкладається зовсім різний зміст. Суб’єктивне сприйняття вільного часу викликає різноманітні його визначення. Одностайності в цьому питанні немає навіть серед спеціалістів. Головна причина цього полягає в тому, що вільний час вивчають суспільні науки, кожна з яких має свою точку зору. Щоправда, останнім часом помітною стала тенденція до об’єднання зусиль учених різних дисциплін у вивченні суті вільного часу.

Змістом вільного часу є всебічний розвиток особистості, формою цього процесу служить така структура вільного часу, яка сприяє більш ефективному його використанню, що означає передусім розвиток різноманітної творчої діяльності.

Незважаючи на те, що вільний час є головною сферою життєдіяльності людини, в якій відбувається її фізичне і духовне формування і становлення, найменше йому приділено уваги в педагогіці. Домінуюча роль переважно відводиться навчальній діяльності, у процесі якої, відповідно до теорії педагогіки, здійснюється виховання. Вся інша діяльність розглядається як позашкільна або, згідно термінології більш сучасного періоду, культурно-дозвіллєва діяльність.

Раціональне використання вільного часу сприяє формуванню духовності, фізичної досконалості, задоволенню інтересів і потреб людини у спілкуванні, творчому саморозвитку. Тому так важлива підготовка педагогічних кадрів в Україні, які б могли професійно посприяти цьому розвитку.

Дозвілля — це не просто розваги заради розваг. Це діяльність самоцінна, у певній мірі пов’язана з процесом передачі інформації від суб’єкта до об’єкта виховного впливу. Педагог мусить передбачити об’єктивний результат, що досягається за рахунок виховної дії.

Дозвіллєва діяльність школярів має подвійну природу: з одного боку — це вільна творча діяльність, невимушена, спонтанна, з іншого — діяльність культуроформуюча, багатоаспектно розвиваюча і виховна, якій сприяють зусилля педагогів (вчителів, вихователів, методистів).

Перелік інтересів школярів надзвичайно великий, тому педагог повинен бути не лише освіченою людиною, а перш за все особистістю, авторитетом, повинен глибоко знати потреби й запити учнів, а також засоби впливу на задоволення відповідних потреб.

Більшість теоретичних і практичних аспектів проблеми вільного часу, зокрема підлітків, потребує подальшого осмислення і теоретичної розробки. Особливої уваги заслуговує вивчення питання щодо участі дітей у соціокультурній діяльності або організації їхнього культурного дозвілля.

Вітчизняна практика організації дозвіллєвої діяльності поряд їз традиційно існуючими фахівцями — культпрацівниками, вихователями, керівниками самодіяльності — проводить підготовку соціальних працівників і соціальних педагогів, функціональними обов’язками яких і є організація дозвіллєвої діяльності у її різноманітних формах.

Проте, володіння теорією і методикою педагогічної організації дозвіллєвої діяльності є, передусім, органічною складовою діяльності майже всіх працівників системи освіти та позашкільної роботи на всіх її рівнях.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на необхідність модернізації, удосконалення змісту, форм і видів дозвіллєвої діяльності (в тому числі на основі врахування зарубіжного досвіду), визначення пріоритетних напрямів та принципів виховної політики для задоволення й розвитку культурно-дозвіллєвих потреб і запитів різних вікових груп дітей та молоді.

Література

1. Виховання естетичної культури школярів.— К., 1998.

2. Воловик А.П., Воловик В.А. Педагогіка дозвілля. Харків: ХДАК, 1999.

3. Зязюн І.А. Динаміка культурного поступу. (Культура і субкультура з точки зору теорії) // Трибуна — № 9-10, 1994.

4. Організація виховної роботи в школі.— К., 1995.