Культурно-педагогічні ідеї Степана Сірополка

Н. Філіпчук, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПНУ, Київ

Сучасний розвиток української національної школи потребує синтезу інноваційної політики та цінностей національних традицій, вітчизняних науково-педагогічних здобутків. Передача молодим поколінням багатств духовної та інтелектуальної культури власного народу залишатиметься головним завданням реформування освіти.

Історія українського шкільництва містить в собі пласти дуже значимих і актуальних знань, ідеалів, необхідних для становлення українського громадянського суспільства, формування національного світогляду. Гідне місце в ряді українських просвітителів минулого ХХ століття належить Степану Сірополку, який був педагогом і істориком, практиком і дослідником, літературознавцем і громадським діячем.

Він, як і багато інших українських просвітителів, ще донедавна залишався маловідомим і незаслужено забутим педагогом. Разом з тим науково-педагогічна спадщина С. Сірополка, її творче використання в теорії і практиці значно б розширила можливості для удосконалення змісту навчально-виховного процесу, історико-педагогічного, культурологічного, порівняльного аналізу. Адже дуже багато змістовних і проблемних питань, які розглядаються в сучасній українській школі, були ним ґрунтовно досліджені і критично оцінені.

Мовна політика; історична культура; система національного виховання; принципове несприйняття будь-яких проявів денаціоналізації шкільної освіти; активне пропагування кращих досягнень у діяльності братських шкіл, Києво-Могилянської академії; об’єктивний аналіз культурно-освітніх впливів України на розвиток науки і шкільництва; значимість вивчення для молоді іноземних мов мають достатньо актуальне звучання для сьогодення.

Важливою суспільнозначимою справою С. Сірополко вважав безперервну передачу культурних надбань наступним поколінням.

«Кожне суспільство, — писав він, — дбає про те, щоб підготувати до життя молоде покоління, що йде йому на зміну, і з тою метою передає молоді релігійні й моральні погляди, теоретичні знання та набутий практикою досвід» [1].

Але, щоб живити народ культурою, необхідно самому формуватися національносвідомим українцем. Повчальним є усвідомлення такого соціокультурного середовища, яке б позитивно впливало на становлення особистості. Традиційні цінності української сім’ї, етнокультура, прогресивні ідеали народників у Прилуцькій гімназії, робота у просвітницьких товариствах, які мали національне спрямування («Просвіта», «Українське педагогічне товариство», «Кобзарь», «Освіта» та ін.), сприяли його духовному і творчому зросту. Просвітительство та жадобу людей до знань він поціновував особливо. З гордістю і любов’ю С. Сірополко згадував, що першу бібліотеку в Київській Русі заснував Ярослав, а найулюбленішою у наших предків книжкою після Євангелія був Псалтир, і освічені люди того часу знали його напам’ять, до нього зверталися у хвилини роздумів і журби [1].

Книга, бібліотека, писемництво асоціювались у його уяві із здатністю українства до творчості, прогресу, національного розвою, до наступності та культурної спадкоємності поколінь. Підтвердженням тому є його найактивніша участь у міжнародних книжкових виставках, з’їздах, які присвячувалися шкільництву та бібліотекознавству. С. Сірополко був свідомий того, що в складних бездержавних умовах недостатньо нести світло знань до народу лише науковою працею. Тому він так одержимо займався публіцистичною, громадсько-просвітницькою, виховною роботою. І це є закономірністю, адже провідною ідеєю життя і творчості видатного українського просвітителя була українська національна ідея.

У статті «Шевченко як педагог» С. Сірополко зазначав, що педагогом є не тільки вчитель, а й той, хто має свої погляди на виховання, хто працює на користь народної освіти, хто ширить знання серед неосвіченого люду [2].

Учитель, самоосвіта й самовиховання, книга, бібліотека, музеї, театри, хори, вистави, екскурсії, гуртки, виховання історією — все це знаходилося в основі головних засад культурно-просвітницької діяльності С. Сірополка.

Література

1. Сірополко С. Історія освіти в Україні.— Київ.— «Наукова думка», 2001.— с. 27.

2. Степан Сірополко — подвижник українського шкільництва.— Львів.— «Вільна Україна», 1998.— с. 113.