Логос та міф як різні варіанти онтологічних засновків свідомості

О. Горкуша, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, Київ

Вважається, що логос як специфічний тип пізнання приходить історично на зміну давньогрецькому міфові. Відповідно до розповсюдженої точки зору, в грецьких міфах ми маємо справу з фантазіями, і тому перехід від міфу до логосу був прогресом. Однак, якщо і розуміти перехід від міфу до логосу як прогрес, то це пов’язано перш за все з чисто формальною вимогою, яку покладає Логос, а саме, всьому знаходити обґрунтування і розумне пояснення, чого не вимагає міф. І вбачається в цьому прогрес лише тому, що ця вимога лежить також в основі науки, де і отримує остаточного розвитку. Однак, постає запитання, чи правомірно вважати, що Логос є різновидом попереднього ступеня науки, і в якій мірі його можна протиставляти міфу.

Якщо для міфу характерно, що він скрізь бачить богів, які все впорядковують і формують, то наука бачить скрізь дію природних законів. Боги в одному випадку, природні закони &#151, в іншому, являються головними поняттями в цілісній концепції про дійсність, буття в цілому. Якщо ми хочемо порівняти один з одним міф і науку, ми повинні відволіктися від конкретностей їх структури і звернути увагу на онтологічні рівні, що постають як загальні уявлення про дійсність, буття в цілому. Тому критичне співставлення міфу і науки редукується до співставлення онтологій, що лежать в їх основі. Міфічне є такою ж досвідною системою, як і наука.

Якщо ж логос, як широко прийнято вважати, є лише донауковим явищем, тоді міф підпорядковується йому також мало, як і науці, тому про прогрес від міфу до логосу не може бути мови. Однак, чи є Логос лише донауковим явищем? Перш за все ми повинні вияснити, чи слід засновковий принцип Логоса (шукати для всього доводів, обґрунтування, розумного пояснення), розуміти в такому ж смислі, як це має місце в науці. Адже фактично та предметна галузь, до якої застосовується логос зі своїм принципом, ближча до міфу, ніж до науки, оскільки Логос звертає ува­гу на цілісну дійсність, а не на часткові конкретні її вияви, а в останніх вбачає лише потаєнну сутність цілісного. Найчастіше Логос постає як специфічний спосіб порятунку міфу, коли останній втрачає свою актуальність через вкоріненість в конкретизації. Однак між логосом і міфом існує непрохідне провалля. Адже при застосуванні принципу логоса до предметної сфери міфу не лише втрачається живе багатоманіття міфу і послаблюється систематизуюча єдність і абстрактна понятійність, але міф підкорюється трансцендентності, якій ворожа його спрямо­ваність на чуттєво сприймане. Так проявляється не лише відмінність між міфом і логосом, але може бути правильно усвідомленою і відмінність між логосом і наукою.

Логос шукає істину в глибині самої сутності буття, тоді як міф сприймає дійсність як чисту його актуалізацію (поза аналітико-діалектичним процесом її осягнення). Логос є межею між трансцендентним та іманентним, найінтимнішою точкою їх взаємопроникнення. Одночасно він є процесом впорядкування світобудови та мисленням, покладанням буття в просторово-часові координати. На противагу до міфу, який сакралізує дійсність як чисту актуальність буття, Логос своїм аналітично-діалектичним впорядкуванням десакралізовує феноменальний світ, відмежовує його від самототожної непорушності ноуменів. Однак він прагне шукати доказів для вищої трансцендентності і демонструвати зв’язки обґрунтування, згідно з яким все має корені в трансцендентному. В цьому смислі логос виступає метафізикою в класичному розумінні слова. Але якщо ми порівнюємо цю метафізику з онтологією, що лежить в основі науки, тоді ми побачимо, що їх світи відмінні. Адже наукова онтологія характеризується саме тим, що звільняється від всього трансцендентного. Однак метафізика логоса не щось інше, як онтологічний концепт. Тому перехід від міфу до логоса і від логоса до науки були не прогресом, а переходами до нових аспектів реальності. Яка онтологія має бути покладена в основу світогляду: наукова, метафізична чи міфічна? Як тільки ми вибираємо щось одне, все інше розуміння дійсності буде розглядатися в світлі відповідної онтології, і буде закріплюватися в уявленні, нібито лише одна істина. Однак, саме в нашому екзистенційному досвіді ми незмінно думаємо міфічно: в нашому відношенні до народження і смерті, в любові, у відношенні до природи, у сприйнятті мистецтва і релігії. Тут ми постійно зіштовхуємося з містерією буття. Сучасна людина живе, так би мовити, в багатьох світах. Всі ці різноманітні способи переживання світу живуть в ній, і лише від ситуації залежить, коли вони актуалізуються.

А Логос з властивою йому метафізикою, яка нам відкрила очі на те, що є взагалі онтологія, яка намагалась бути вченням про суще в цілому, дає людині відчуття цілісності світу її буття та доцільності власного існування.