Мандрівний спосіб життя Григорія Сковороди, традиції паломництва й сакральне

О. М. Білик, Харківський держ. технічний ун-т будівництва й архітектури, Я. М. Білик, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Досить часто в літературі, присвяченій видатному українському філософу Григорію Сковороді, зокрема, і в наукових дослідженнях його філософської творчості, мова йде про його мандри, або навіть про його мандрівний спосіб життя. Однак дуже рідко дослідники звертали увагу на зв’язок мандрівної філософії Григорія Сковороди із традиціями паломництва. Про безпосередній зв’язок мандрівного способу життя Григорія Сковороди з традиціями паломництва свідчить хоча б те, що з двадцяти п’яти років мандрівного життя Григорія Сковороди двадцять років припадає на його перебування в різних монастирях (найчастіше він відвідував монастирі Слобідської України, але не обмежувався тільки ними) або ж подорожі до них. Традиції паломництва сягають ще дохристиянської доби і пов’язані з уявленнями про існування сакральних місць як особливих, виняткових географічних центрів (мова йде не тільки про макрогеографію, але й про мікрогеографію). Християнство внесло в ці традиції тільки ті зміни, які випливали із християнських особливостей релігійного культу, священної історії й уявлень про природу Бога.

Філософія, яку ще в античні часи розуміли як найкоротший шлях до Бога (це можна розуміти як різновид паломництва), змушена була співіснувати з профанізованою філософією. Все життя і творчість Григорія Сковороди свідчать, що він намагався бути філософом у першому значенні слова.