Ментальні засади української свободи
А. К. Бичко, Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого
У вічному прагненні до свободи український народ спирався на певні засадничі принципи. Вироблені ще в часи вічевої системи Київської Русі, вони, ці принципи, ґрунтувалися на індивідуалістично-особистій орієнтації.
Це продовжилося і в козацькі часи, коли козацьке коло вирішувало питання, враховуючі всі голоси. «Кожного разу всі ці вояки збираються, щоб обрати своїх командирів і керівника; у них всі рівні, і голос недосвідченого молодика має ту ж вагу, що й голос сивочолого воїна» — відзначає глава геттінгетських просвітників, відомий письменник і вчений ХVIII ст. А. фон Галлер [1].
Принцип виборності при цьому стимулював розвиток моральних якостей особистості, в основі яких лежав вибір, нерозривно пов’язаний з внутрішньою свободою.
Виразником такої свободи стає перша в Європі демократична конституція 1710р. Пилипа Орлика, твори письменників полемістів, вся культура українського бароко. І скільки б не було намагань знищити це прагнення до свободи (чого варті 20 указів царського уряду про заборону української мови), воно залишалося провідною тенденцією української духовності.
Література
1. Galler A. fon. Alfred Konig der Anglo — Sahen.— Gottingen — Bern. 1773. 171-172).