Метеорологічні знання та магічні дії впливу на погоду мешканців Слобожанщини (За матеріалами фольклорно-етнографічних експедицій)

Н. П. Олійник, Управління культури Харківської міської ради

Слобожанщина — край, який після довгого запустіння, з часів монголо-татарської навали, починає з 2-ї половини XVI століття поступово заселятися українськими селянами і козаками із Лівобережної та Правобережної України, а також російськими «служилими» людьми. Кожна сім’я, яка селилася на території майбутньої Слобожанщини, приносила з собою культуру, звичаї, традиції свого краю. Прийшовши на нове місце, люди особливо намагалися якомога швидше «прижитися», пристосуватися до нових умов життя у зоні ризикованого землеробства, та їм не байдуже було, який урожай вони зберуть, щоб прогодувати свою родину. Прогнозування погоди на той час, мабуть, було одним із головних критеріїв буття. І не дивно, що спостереження за погодою збігаються із народними метеорологічними знаннями, які зустрічаються на теренах всієї України.

Вивченням народної метеорології України з сер. ХІХ — поч. ХХ століття займалися П. Іванов, В. Іванов, В. Бабенко, М. Сумцов, Б. Грінченко, М. Маркевич, М. Максимович, В. Василенко, П. Чубинський. З сер. 60-х рр. ХХ століття науковці знову звертаються до даної проблеми. Дослідженнями займаються В. Скуратівський, М. Парнюк, І. Любар, О. Федорів, О. Васянович та інші. На жаль, у жодного із науковців немає фундаментальної праці за даною проблемою. Запропонована стаття робить спроби пояснити деякі народні спостереження та вірування мешканцями Слобожанщини, що може бути додатком до загальної скарбниці народних метеорологічних знань України.

В основі первісного релігійного світогляду наших предків стояв культ природи. Кругом були живі духи, що панували на певних територіях, люди обожнювали і поклонялись їм. Щоб зібрати гарний урожай, з яким пов’язували добробут родини, про це треба було піклуватися заздалегідь. Це можна було здійснити за допомогою спостережень за атмосферними явищами, небесними світилами, поведінкою тварин, рослин та інших різноманітних магічних засобів: словесних замовлянь, обрядів, поклоніння богам, жертвоприношення. Прогнозувати погоду могли також у дні рухомих та нерухомих свят.

Те, якою буде зима: холодною чи теплою, сніжною чи малосніжною, примічали ще з осені. Дивилися, якою буде погода на Покрову, така вона має бути і всю зиму. Отже, якщо на свято ішов сніг, то зима буде сніжна. За 12 днів до Різдва Христового, тобто від Свиродона (25 грудня), примічали погоду на увесь рік. Кожен день відповідав за погоду цілого місяця. Коли вдень іде сніг, то відповідний місяць буде дощовим. Напередодні свята господині ворожили, викладали 12 половинок цибулі і посипали сіллю, а на ранок дивилися, якщо помокріє сіль, то відповідні місяці мають бути дощовими. Від вчасних дощів та тепла залежав майбутній врожай, тож недарма колядники сповіщали господаря, що до нього прийдуть у гості три товариша: місяць, сонце і дощик і їх личить гарно пригостити, щоб навесні було тепло і дощі щедро оросили землю.

Крім метеорологічних прикмет та ворожінь, під Різдво запрошували Мороза, основного «ворога» городів та садків до традиційної святкової вечері. Щоб умилостивити його, господар тричі припрошував Мороза до столу. Зазвичай гостя кликав старійшина роду. При цьому він міг сидіти за столом, стукати у шибку, виходити на подвір’я або кликати з порогу. Для Мороза виносили кутю, пиріг або ж кликали до загального сімейного столу. Жертвоприношення, яке починалося із людських жертв і поступово перейшло до жертвоприношень їжі, з давніх-давен було притаманне нашому народові.

Жертвоприношення повинно було забезпечити нормальні взаємовідносини зі світом надприродним, потойбічним. Прадавні слов’яни вірили у те, що душі покійних предків володіли зв’язками з небесним, земним та підземним світами і могли захистити від стихійних лих господарства своїх нащадків. Їх також треба було пригостити. Для цього на Святу вечерю запрошували душі покійних та залишали для них на ніч миску з кутею та ложки, а на Новий рік у садках палили сміття, яке не вимітали з оселі від Різдва. Цю дію називали «гріти дідові ноги», бо у давнину покійників ховали саме у садках під деревами.

Передвісником весни на Слобожанщині вважається свято Стрітення. У цей день люди примічали погоду на ранню чи пізню весну. «Якщо зі стріх капає і півень нап’ється води, то весна буде рання». Початком весни вважається свято Явдохи. «Якщо на Явдоху тепло, то весна буде теплою, а якщо холодно — весна буде затяжна, холодна». Наступними весняними святами є день Сорока святих та Середохресна середа. Вважалося, якщо на Сорок святих буде мороз, то надалі вже великих морозів не буде, «бо лопнув основний мороз». На свято пекли жайворонків, а на Середохресну — хрести. Жайворонки і хрести занурювали у зерно і зберігали до початку посівної. Обрядове печиво брали із собою у поле, і кожна родина використовувала його по-різному, а саме: обходили наділ, клали на ниву, розламували і розкидали по полю. Це також був акт жертвоприношень землі.

Наші предки вірили у наявність душі чи духу у кожній речі і уявляли, що взаємодія духів може допомогти їм досягти бажаної мети, у даному випадку забезпечити гарний урожай та вберегти його від небажаних природних стихій. Коли довго не було дощів, треба було виконати певні дії, щоб земля вчасно отримала вологу. Для цього робили обходи ланів, чистили та освячували криниці, обливалися водою, готували спільний обід, на свято Івана Купала у воду вкидали Марену, поливали водою моголи «нечистих» покійників, могли принести у жертву жабу тощо.

Часті весняні та літні зливи, грози, град, були небажаними гостями. Щоб уберегти посіви та оселю від негоди, з хати на вулицю викидали кочергу, рогач, хлібну лопату, а також світили свічки, які приносили додому в ніч Страсної п’ятниці. Освячені на Вербну неділю вербові гілочки постійно зберігали на покутті разом зі страсною свічкою «від пожежі», яку могла спричинити блискавка. Подекуди на дах хати закидали і купальські віночки з тією ж метою.

У наш час практично втрачені ті метеорологічні знання та магічні дії, якими володіли наші пращури, передаючи їх від покоління до покоління. Перш за все це пов’язано з тим, що сучасні люди не обробляють великі ділянки землі та не вирощують одноосібно хліб, тому і турбота про урожай менша. На Слобожанщині літні люди іноді примічають та ворожать на погоду, хоча передбачення не використовуються на практиці, а є лише пасивним продовження традиції своєї родини.