Методологічні принципи аксіологічної естетики Б. Хрістиансена

О.В. Суший, Національна музична академія ім. П.І. Чайковського

Філософія цінностей, яка сформувалась на початку ХІХ століття у кантіанстві, в найбільш цілісному вигляді була представлена Баденською школою, що належить до трансцендентально-психологічного напрямку неокантіанства. Розуміння &#171,загальнозначних цінностей&#187, було застосовано баденцями в якості основного предмету самої філософії. Розробка ціннісної проблематики ґрунтувалась на суб'єктивно-ідеалістичних поглядах її представників, які абсолютизували залежність цінності від суб'єкта, його потреб та довільного вибору, ігноруючи її об'єктивну сторону (В. Василенко).

Естетичні цінності, природа яких надзвичайно складна, загалом вписувались в баденське викладення системи цінностей, але володіли і своїми специфічними властивостями. Особливість естетичної цінності, що пов'язує її з належним ідеалом, відрізняє тлумачення естетичного в Баденській школі (Т. Акіндінова).

У трактовці естетичного Баденською школою особливо позначилась схильність до психологізму та формалізму, подолати яку намагався Б. Хрістиансен у своїй праці &#171,Філософія мистецтва&#187, (1908). Однак, в своєму дослідженні цієї проблематики він відштовхувався саме від загальнофілософської концепції Баденської школи.

На думку Хрістиансена, при будь-якій оцінці завжди поруч постають об'єкт оцінки та судження про цінність. Причому він вважає, що можливість оцінки вже передбачає особливу структуру об'єкта, бо іноді один об'єкт  припускає багато різних видів оцінки, однак не кожен об'єкт дозволяє застосувати будь-який вид оцінки. Тому Хрістиансен чітко ставить питання про зміст естетичного, а саме: яким повинен бути об'єкт, щоб питання про його естетичну цінність стало саме можливим.

Взагалі, Хрістиансен розглядає естетичні цінності як автономні, існуючі самі по собі. Він вважає, що кожна окрема людина є носієм кінцевого критерію цінності, бо те, що вирішено на основі свого Я, і є вірне. Тобто  першопочаток цінностей &#151, в самому суб'єкті, тому автономні цінності повинні виходити з головних потягів суб'єкта, які з‘являються в сфері, що обмежена телеологічною точкою зору.

Стверджуючи, що автономні цінності беруть свій початок у воліючій природі людини і з неї виводять свою значність, Хрістиансен зазначає, що замислюючись над питанням, яким чином цінності беспосередньо відчуваються суб'єктом як цінності, іноді помилково вказують на почуття задоволення та незадоволення, як кінцевих показників безпосереднього відчуття цінності. Але це не є правильним. На думку Хрістиансена, той, хто шукає тільки задоволення та насолоди, дуже помиляється у визначенні життєвих цінностей. Відчуття задоволення чи незадоволення, за Хрістиансеном, є тільки помічниками, попередніми критеріями. Існуючи як допоміжні, вони завжди повинні підпорядковуватися контролю, бо кінцева оцінка всілякий раз коректує, сповіщаючи їм своє підтвердження чи виправлення. На думку Хрістиансена, останньою мірою цінностей є здійснення життєвого інстинкту в одному з  його проявів. Задоволення ж чи незадоволення є лише антиципації цінності. Вони не дають кінцевого визначення щодо позитивної чи негативної цінності, вони можуть бути лише певними віхами задля здійснення потягів, які, як вже раніше зазначалось, є вирішальними у набуванні цінностями значності для суб‘єкта. Тому Хрістиансен ще раз підкреслює тезу, що цінності обумовлюються природними потягами людини, в яких і полягає джерело їх значності.

Суб'єктивізуючи естетичну цінність, Хрістиансен в своїх судженнях іноді не розрізняє цінність та оцінку, прекрасне та його естетичне спостереження. Автономність естетичної цінності він доводить, звертаючи увагу на певні прояви естетичного судження, а саме, по-перше, на його притензію на оригінальність, бо будь-яка естетична оцінка повинна мати характер незалежності, та, по-друге, на визнання безперечної значимості цінності, бо якщо виникає певне відчуття цінності, воно наділяє естетичну цінність безсумнівною та необхідною значимістю.

Далі Хрістиансен зазначає, що естетичні цінності хоча й  індивідуально значимі, але не є загальнозначимими, тому що автономні естетичні цінності, отримуючи певну значущість для окремого суб'єкта, можуть бути несуттєвими у прояві значимості для більшості суб'єктів. Значущість, отримана у воліючій природі окремого суб'єкта, не виходить за межі суб'єкта. Відповідно, скільки суб'єктів, стільки й самостійних центрів цінностей, кожен є власником своєї межі внутрішнього переживання, в якому визначається естетична цінність речей. Тому Хрістиансен наголошує на тому, що для естетичних цінностей не може бути інтерсуб'єктивного загального критерію. А надалі зазначає, що, говорячи щодо різниці поміж добрим та поганим смаком, саме в інтерсуб'єктивній формі, естетичну здібність судження ми підлягаємо, в свою чергу, оцінці. І якщо сам смак теж оцінюється, виходячи з того, що є інтерсуб'єктивна, вища міра прекрасного та невродливого, бо переживання цінностей окремим суб'єктом не є останнім критерієм, то смак теж не може бути вищим критерієм прекрасного.