Міф як чинник гармонізації людського життя

Морщакова О.С., Тернопільське музичне училище ім. С.Крушельницької

1. Міф виникає як спроба побудови на інтуїтивно-образному рівні сприйняття цілісної картини світу, що здатна узагальнити емпіричний досвід і доповнити його обмеженість. Як феномен свідомості міф являє собою форму цілісного масового переживання і тлумачення дійсності за допомогою чуттєво-зорових образів, які набувають властивостей самостійних явищ реальності.

Міфологічна свідомість з початку свого зародження характеризується синкретизмом, сприйняттям картин, породжених творчим уявленням людини у якості «неспростовних фактів буття» (О. Лосєв). Для міфу не існує межі між природним та надприродним, об’єктивним та суб’єктивним; причинно-наслідкові зв’язки в ньому підміняються зв’язком за аналогією та химерними асоціаціями. Світ міфу є гармонійним, упорядкованим і не підвладним логіці практичного досвіду. Гармонійність міфу -- його сутнісна характеристика -- переноситься на зовнішнє поле дієвості міфу, перетворюючись на принцип регуляції зв’язків, що співвідносяться між собою, наприклад: людина -- суспільство, людина -- природа, свідомість -- реальність тощо.

2. У античній філософії гармонія трактувалася як світовий космічний закон: «все відбувається за необхідності і узгодженням з гармонією» (Філолай). Поняття «гармонія» виступає також у якості сутнісного внутрішнього зв’язку вищих альтернативних начал: «Вороже з’єднується, з того, що розходиться -- найпрекрасніша Гармонія» (Геракліт). У європейській філософській традиції гармонія мислиться як феноменальний прояв вихідної ноуменної закономірності буття, що трактується як сакральна і співвідносна з Абсолютом; як ідеал прекрасного, всі елементи, аспекти і прояви якого внутрішньо збалансовані між собою, створюючи, таким чином, досконалість цілісності: «Гармонія складається не інакше, як загальний контур обіймає окремі члени» (Леонардо да Вінчі). Звідси ведуть своє походження античний ідеал калокагатії, ренесансний ідеал єдності тілесного і духовного, ідеал пропорційності духу в традиції Просвітництва тощо. Для сучасної свідомості центральною проблемою є пошук форми буття в умовах онтологічної (соціальний і соціоприродний хаос) і екзистенційної (розірвана свідомість) дисгармонії. Наполегливий пошук шляхів гармонізації суспільних відносин знову повертає нас до проблеми міфу, і не стільки до його змістовного розуміння, скільки до формоутворюючого начала, здатності до узгоджуванності, оптимізації та упорядкування подій, дій, відносин.

3. Наприкінці ХІХ -- на початку ХХ століття відбувалася суттєва трансформація в самій сутності міфу. Виникає особливий феномен -- соціальна міфологія (реєстр соціальних ілюзій, що свідомо поширюються у суспільстві для досягнення тих чи інших цілей). Міф стає виразником неусвідомлених прагнень і очікувань великих мас людей, засобом соціальної орієнтації натовпу (Ортега-і-Гасет).

У ХХ -- на поч. ХХІ стліття суттєво зростає інтерес суспільства як до давніх, так і до футуристичних міфологій, і не тільки в літературі і кіно, а й у політиці. Сучасна філософія аналізує соціальну міфологію у світі досліджень проблеми механізмів формування соціальних ілюзій, наробок конкретних прийомів безпосередньої цілеспрямованої дії на індивідуальну і масову свідомість засобами пропаганди та піару, використання комунікативних та інформаційних можливостей Інтернету в процесі формування та імплантації у масову свідомість ідеологем соціальної та культурної, в тому числі історичної (Г.Блумер, Б. Берельсон, Ф. Балль).

4. Сучасний міф існує у трьох формах як результат довгої психічної і культурної еволюції. По-перше, сучасний міф функціонує на рівні живого досвіду, оформленого у міфічний спосіб. По-друге, він існує як власна міфологія, як опредметнений досвід, зафіксований на рівні артефактів культури. Головне, при цьому, що людина їх не переживає, а вибудовує ставлення до них -- естетичне, релігійне чи наукове. До цієї форми належать і ідеологічні міфи. По-третє, сучасний міф може початково виступати як метафора чи «пусте поняття».

5. Міфотворчість є невід’ємним елементом людського духовного життя, в першу чергу мистецтва. Художня література на всіх етапах свого розвитку постійно «консультується» з міфологічною спадщиною. Співвідносяться з нею постійна взаємодія літератури і міфу, відбувається у формі входження міфу в літературу через ритуали, народні свята, а -- в останні століття -- через наукові концепції.

Актуалізація змісту міфологічної свідомості робить його справжнім і позачасовим, а також дозволяє цій свідомості повернутися назад до традиції і розглядати її з точки зору її власних «позачасових» елементів.