Міф та мислення

І. В. Букрєєва, Мелітопольський державний педагогічний університет

Мислення сучасної людини &#151, це мислення понятійне, представляюче. Після Хайдеггера таке розуміння сучасного мислення стало загальновизнаним. Особливістю такого мислення є впізнання. Впізнається те, що раніш було бачене. Так, наприклад, європейці впізнали в &#171,дикунах&#187, індіанцях часів відкриття Америки самих себе в далекому минулому. Європа дивилась на Америку як на своє власне &#171,відображення&#187,, не помічаючи своєрідності та унікальності відкритого світу. Зараз можна стверджувати, що мислення тут потрапило у своєрідну пастку, коли самого акту мислення не відбувається, але є лише його пуста форма, образ.

Стародавні стверджували, що більшість людей не мислить. Наприклад, Геракліт казав: &#171,Багатознання &#151, розуму не навчає&#187,. Те, що людина знає,&#151, це вже впізнане нею.

Раннє мислення було міфологічним, ніякого іншого історія не знала. Це мислення не понятійне, не представляюче. Деякі дослідники стверджують, що при такому мисленні говорить саме суще (К. Юнг). Чи вільне таке мислення від пасток, в які потрапляє понятійне мислення? На перший погляд таке мислення, яке не передбачає суб’єктно-об’єктного розмежування, повинне було б сприймати речі саме такими, якими вони є, а оскільки кожна річ є відмінність, то міфологічне мислення повинне було б бути націлене не на впізнання, а на щось інше. Мислення не є вродженим, таким, що дане людині від природи. Воно, навпаки, є позаприроднім, протиприроднім, акціден­ціальним, а не субстанціональним для людини як природної істоти.

Тому входження в стан мислення зумовлюється значними зусиллями, насильством над тим, що дано людині від природи. Ніякого насильства над собою людина не чинить, коли вона констатує тотожність, спільність, коли вона впізнає.

У стані впізнання людина діє як істота природна, вона повторюється як природна істота. Ж.&nbsp,Дельоза таке повторення називає &#171,голим&#187,, бо воно нічого нового в собі не несе.

Людина міфологічного мислення, мислення, при якому говорить саме суще, повторює себе саму як істота природна, як така, що не здійснює над собою ніякого насильства. Таке повторення дуже розповсюджене. Міф можна розглядати і як певний ритуал. Ритуал, на думку багатьох дослідників, має природню основу. Так, тварини люблять ходити по одному і тому ж шляху, точно повторюючи всі рухи, зроблені вперше. Маленькі діти &#151, також ритуалісти, вони вимагають, щоб все стояло на тому ж місці, примушують десятки разів розповідати одну і ту ж казку, відповідати на одне і те ж запитання. Діти і тварини бояться щось пропустити чи порушити. Вони не шукають причин, а просто запам’ятовують чимось пов’язані між собою події і намагаються повторити їх знову, якщо нічого поганого не трапилось. Оскільки реалізується таке &#171,голе&#187, повторення, а причинно-наслідкові зв’язки не фіксуються і не усвідомлюються, то ті чи інші події пов’язуються з виробленням великої кількості прикмет, табу, ритуалів, таємничих знань, що у підсумку і породжують міфи. Таке повторення нагадує біг по замкненому колу, і час, наприклад, в епоху античності мав характер кола. Уявлення часу з’явилося тільки в епоху християнства.

Метафізику понятійного мислення обґрунтував Платон. До речі, він відомий і як великий знавець та розповідач міфів. Мислення &#151, це згадування про речі, які людина знає трансцендентально, апріорно. Але що це, як не те ж саме впізнання. Так розумів мислення Платон, але чи так він сам насправді мислив? В деяких місцях його &#171,Держави&#187, можна знайти місце, де говориться про речі, які примушують мислити, на відміну від тих, які мислення не торкаються. На думку Ж. Дельоза тут мова йде про речі, які ніяк не можуть бути взнані, вони можуть тільки відчуватися. Міфологічне мислення принципово нездатне на таке сприйняття, оскільки передбачає &#171,голе&#187, повторення. Але нездатне на таке сприйняття і понятійне мислення, яке орієнтоване на розпізнавання. Тут ми не маємо &#171,насильства&#187, над природнім, маємо те ж саме &#171,голе&#187, повторення.

Повторення ж у своїй справжній силі та якості починається як повторення &#171,насильства&#187, над природнім, як забуття того, що людина знає чи пам’ятає в емпіричному плані, тобто забуття та заперечення всього природного, міфологічного та звернення до трансцендентального як такого, що з першого разу може бути тільки згадуваним, мислимим. У тому стані, в якому постійно знаходиться людина, вона здатна тільки на створення міфів, і тут немає значення, чи це міф про походження богів, чи міф про могутність людського розуму.

Думати означає творити, іншої творчості не існує, але творити означає перш за все побуджувати &#171,мислити&#187, в мисленні. Це означає набуття в повторенні способів мислення, які існують в самому мисленні, на зразок тих чи інших морфологічних природних органів.