Міфічний простір і час у контексті сучасної етнопедагогіки

Чужа Н., вчитель гімназії «Консул»№86

Одним з неодмінних атрибутів нації вважається наявність міфу про спільних предків, колективної історичної пам’яті, що в свою чергу закріплюється у свідмості нації як її ментальна особливість. Отже, для формування й існування кожної окремої національної спільноти необхідне знання прадавніх уявлень, відгомін яких відчувається й у сьогоденні.

Вже типовою стала ситуація, коли школярі, докладно називаючи увесь пантеон грецьких, римських, почасти єгипетських та індійських богів, про язичницьких богів прадавніх слов’ян мають лише побіжні відомості. Саме усуненням подібних недоліків у системі національного виховання займається нова галузь педаногічної науки--етнопедагогіка.

Міф--це система уявлень давніх людей про Всесвіт, довкілля, самих себе. Відповідно до того, про походження яких природних явищ розповідають міфи, їх розподіляють на астральні, космогонічні, лунарні, антропогонічні, тотемічні, есхатологічні, солярні тощо. Однак у всіх них природа постає живою, здатною любити і ненавидіти, бути доброю й несправедливо жорстокою, але могутньою і всесильною істотою. Страх, вшанування, уявлення про неї частково збереглися в архаїчних загадках про природні явища («Голуба скатертина увесь світ накрила»; «Стоять коні булані, на них узди порвані, узди знати, та не можна розв’язати»; «Упав дуб на увесь світ, а на кінці ковалі кують» тощо), колядках, народних замовляннях, казках тощо.

Основними категоріями міфігічного світогляду є простір і час, які відмінні від просторово-часових відносин у реальному світі.

Міфічний час--це час творення світу, який відображений у міфах космогонічних, антропогонічних та етіологічних. Це сакральний час, час появи усього живого, час загибелі й народження культурних героїв у багатьох культурах світу. Час у міфах як дихотомія «початковий час/ емпіричний час» має лінійний характер, але поступово переростає у кругову модель. Тут постає питання циклічності часу--щодо української, слов’янської міфології--це народження і смерть Коляди--божества сонця--у кінці року. Це постійне повторення ритуальних дій. Давні люди вважали, що річний цикл залежить від життєдіяльності землі, тому розподіляли його лише на два періоди--коли земля спить (з 4.12. Введення землю не можна було рушити--»ні копати, ні кілля забивати, бо вона відпочиває і їй болітиме»), та коли прокидається (на Благовіщення 7.04). Відразу можна помітити синкретизм народних уявлень у православ’ї, де неможливо відділити язичницькі уявлення від християнських. Пізніше такий розподіл було змінено на трифазовий -- було виділено ще одну пору року--літо. І останньою наші пращури виділили осінь, тому вона найбідніша великими святами, цікаво, що осені не приписано й жодного пісенного обряду.

Міфічний простір--це простір оживлений, одухотворений, цілісний, гармонійний. Це простір відмінний від реального, це простір казковий. Щоб героєві казки потрапити всередину цієї іншої реальності, потрібно було виконати певні умови (найчастіше три), перетнути певну межу (спуститися у підземелля, опинитися в хатинці сторожа іншого світу--баби-яги тощо). Однак і в міфопоетичній творчій спадщині, зокрема в українських замовляннях, цей міфічний простір реконструюється з окремих деталей як світ подібний реальному, тотожний йому, але не ідентичний (Наприклад, в замовляннях багато астральної, водяної, тваринної та іншої символіки, яка є паралелізмом до віддзеркалення безумовної реальності--»Сонечко, ясне, красне, освіщаєш гори, долини, оселі, освіти моє личко, щоби моє личко було ясне-красне, як сонечко»). Одним з проявів простору ірреального є світове дерево, зображення якого можна зустріти на багатьох українських вишиванках, рушниках.

Міфічний простір відображений також у давніх колядках. До речі й тут прослідковується паралель між світом «вищим», небесним і світом людей--пан господар, богиня Сонце (Коляда)--господиня, богиня Зоря, бог Громовик, богиня Хмара, богиня Весна та інші, які мають свою садибу, одяг, прикраси тощо, тобто типово людські реалії.

Світ міфів--це світ сакральний, але за цією казковою дійсністю помітна поетична й добра, мудра народна душа.