Міфологема як «формула» ставлення до світу культури

Пазенок В.С., Київського університету туризму, економіки і права

Світ культури, «другої природи», царини артефактів в усі часи виступав для дослідника загадковим і навіть таємничим феноменом. Саме ця обставина спричиняла і продовжує спричиняти таку форму її існування, як міф і такий спосіб її свідомої рефлексії, як міфологія. Міф є змістовним і невід’ємним елементом культури, а історична трансляція культурних архетипів -- типовий міфологічний процес, «в якому фігурують культурні герої, процедури їх культового звеличення і святкового співпереживання, процеси.... практичного застосування сакральних образів і ритуалів» (І.Т.Касавін). Будь-яка духовна культура на добру половину складається із міфів. Виникнувши як первісна форма світовідчуття і світоставлення, міф у ХХІ столітті перетворився на стійкий елемент культури, причому не лише художньої, чому активно сприяє процес стримкого «занурення» людського розуму в глибини як світу «фізики», так і світу «лірики», світу почуттів, емпатій, людських переживань, світу несвідомого.

Перетворення міфологічної проблематики на один із провідних актуалітетів гуманітарного знання зумовлено цілою низкою причин, серед котрих виразно виділяються наступні: радикальні зміни в ситуації буття культури в сучасному суспільстві (гра як спосіб ставлення до життя); загострення відчуття нестабільності існування (зокрема, феномен масового поширення різноманітних фобій -- десятки тисяч вже встановлених різновидів); наближення науки до горизонтів «невідомого» (реабілітація «дива», розмивання межі між раціональним та ірраціональним) тощо. Встановлена Е.Кассірером ідентифікація явищ свідомості та їх прояву: мистецтво -- єдність інтуїції, наука -- єдність раціональної думки, релігії та міфу -- єдність почуттів в наші дні вже не виступає як демаркаційна лінія, взаємини цих культурінститутів дедалі помітніше набувають синергетичного характеру. В цьому, доречі, один із доказів процесу реставрування елементів античного стилю світорозуміння, його синкретичності.

Міфологема -- конкретно-образний, символічний спосіб відображення реальності -- стає своєрідною формулою не лише сприйняття людиною довкілля в усіх його вимірах, але й формулою комунікативного символічного засобу встановлення зв’язку з універсальними цінностями, закодованими у міфотворчих актах, засобу гармонізації людини і природи, способу розуміння міфу як ключа до інтерпретації інших культурних явищ (діалог культур та наук). Втрачаючи яскраво виражені ознаки сакральності, міфологеми сучасності виконують переважно «охоронну» та соціотерапевтичну функції, врятовують людину від тиску шаленого плюралізму та релятивізму багатоманіття форм життєвлаштування, способів буття, альтернативності проектів та рішень. Міфологеми, які міцно вкорінилися у художню, моральну, політичну, історичну, соціальну культуру сучасного суспільства, живляться тими методологічними процедурами та засобами, які притаманні новітньому гносеологічному дискурсу -- синергетика, герменевтика, віртуалістика, багатолінійність поступу, вірогідність подій (посібілізм), акцентуація на випадковість тощо. Теорія міфології виявляє в міфологічній культурі елементи її онтологічного статусу -- «вербальний реалізм», з’ясовує еврістичні потенції стародавніх і сучасних міфів, які, безумовно, спираються на відчуття універсальності фундаментальної єдності життя. В ситуації сучасної культури, коли «зникає пафос пошуку істини», відбувається девальвація справедливості та благородства, панує аномія імморальності і вульгарного прагматизму, особливого значення набувають властивості міфу концентрувати в собі цінності інтенціональної етики, деонтологічні та романтичні чесноти.

У складі нашої сьогоднішньої культури, в світосприйнятті людини, яка в ній перебуває, гостро бракує відчуття сталого, вічного, сакрального, а відповідно почуття гідної самодостатності. Не вистачає нам і справжнього етико-естетичного уявлення. Втім саме «уявлення є останнім дійсним ресурсом людини, занепад якого ми не можемо собі дозволити, бо інакше у нас не було б більш нічого, що дозволяє зберегти себе в світі» (Вольфганг Ізер). Міфологічна культура здатна певним чином компенсувати нам ці втрати.