Міфологічні образи -- мова святкового спілкування

Гулевська І.Є., Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, Київ

Розвиток теоретичних і практичних засад становлення святкової культури дійшов до необхідності поєднання видовищного, ритуального та ігрового мистецтв, які використовуються в театралізованих дійствах.

Міфологічності, як мові, що пов^’язує простір і час з стародавніх часів до сучасних, відведено не останню роль у естетичній, ігровій, соборній, комунікативній функціях видовищ.

До появи писемності, розвинутих видів культури видовища були чи не найсприятливішою нагодою для людей зібратися в єдиному просторі та часі й одержати можливість колективного співпереживання, перевтілення, а відтак -- наочного відчуття спільності, схожості, єдності, де процес глядацької співучасті у видовищі не менш важливий, ніж конкретний зміст видовищного акту. Причому, в основі цього спілкування знаходиться «ритуалізація свободи», яка може розглядатися як соціокультурний процес гармонізації стосунків особистості та оточуючого середовища. Культурологічне розуміння ритуалізації -- це діяльність, яка здійснюється в умовах певної умовної соціально-культурної ситуації через систему символічних дій, за умовно прийнятими правилами. Ціла духовна система споконвічного життя українського народу пов^’язана зі святами й обрядами, які ґрунтуються на старовинних сказаннях, образах, легендах, метафорфозах одвічної боротьби добра зі злом. Міфологічність часу і простору тісно пов^’язана з емоційно-психологічним настроєм масової аудиторії святкового заходу, викликаним подією, з приводу якої і здійснюється ритуалізація поведінки людей. Художніми образами, перетвореннями і перевтіленнями, ритуальними дійствами, величальними піснями, музикою, танцями, ошатним вбранням, розшитим міфологічними символами і знаками насичені сучасні постановки традиційних свят: «Калита», «Св. Миколая», «Свято Шуляка», «Івана Купала», «Обжинки», «Весілля», «Хрестини», «Веснянки», «Різдво»... тощо

Міфологічні легенди про чудодійні перетворення людей у звірів, птахів, різноманітні квіти, дерева, фантастичні твори про русалок, лісовиків, водяників, які вважаються застарілою народною мудрістю, оскільки відбивають наївні забобонні уявлення первісних людей про природу і навколишній світ, міфи і легенди своєю чарівністю, летом поетичної думки, образністю, актуальністю ідей ненав^’язливо звертають на себе увагу фольклористів, режисерів, письменників, педагогів, керівників художніх колективів сучасної культури і мистецтва.

Слов^’янська міфологія визнавала єдиного бога-вседержителя і отця, який своєю премудрістю, всетворящою любов^’ю -- Ладою -- створив першопричинне життя. Воно мало у собі протилежність чоловічої і жіночої природи: перша проявилась світлом, духом, друга -- матерією, водною рідиною. Через гармонійне поєднання цих істот народилося невидиме і видиме. Це вірування проявилося у міфах, які використовують в своїх постановках режисери і керівники художніх колективів, підкреслюючи життєдайну силу міфології у назвах ансамблів і постановках видовищ. Чудодійні перетворення є прикрасою святкових дійств, метаморфози часто алегоричні і мають виховне значення.

Сучасні цифрові технології телебачення з’являють нові необмежені можливості у створенні режисерської концепції художніх програм на основі масових заходів культури і мистецтв. Міфологічні образи можуть бути успішно використані у передачах завдяки комп^’ютерним перетворенням, що сприятиме активному спілкуванню глядачів, тому що драматургічні форми видовищ спрямовані на це.

Поява видовищ вважається однією з ранніх форм соціального буття людини й одним з перших видів естетичної діяльності.

Міфологічні уявлення, магічні обряди та ритуали не тільки пов^’язані з фантастичною сферою. Як правило, вони відбивають багатющий досвід між поколіннями людей, відтворюють їхні вікові прагнення у просторі і часі.

Розпочатий процес національного відродження України прискорюється через засвоєння накопичених поколіннями духовних скарбів народу, а незаповнені прогалини у системі передавання етнокультурної інформації призводять до збіднення духовності етносу і до кризи суспільства. Сучасна етнонаціональна ситуація відбиває зростання національної самосвідомості населення, підвищення інтересу до витоків традиційної культури, етнічної історії, прагнення митців через художні твори поєднати простір і час.

Наявна незаймана міфологія загинула як самостійна творчість, продовжуючи, тим не менш, грати визначну роль як художня форма вираження ідеологій різних епох. Народні уявлення та вірування увібрали в себе усе багатомаіїтя ідей, що панували в різні епохи, механізм їх взаємозв^’язків складний і залежить від об^’єктивних умов у системі вірувань. Якщо простежити усі нашарування в уявленнях народу, можна спостерігати законсервовані або відтворені архаїчні шари, іншоетнічні запозичення, конфесійні елементи, що допоможе проявити не тільки історичну долю країни, а і духовний рух її народу.