Міфологічні структури в українській кінопедагогіці

Безручко О., Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого

З перших кроків свого існування кінематограф виявив свою надзвичайну близькість і спорідненість до архаїчних форм мислення, до міфу як такого.

Провідні кінорежисери свідомо вдавалися до введення міфологічних структур в образну систему своїх творів. Вони відчували естетичну спорідненість міфологічного світобачення з кінематографічною образністю: «...звертаючись до неосяжного запасу фольклору і пережиточних і по сьогодні норм і форм поведінки, що зустрічається у первісних спільнот, ми виявимо, що те, що для них було і є ще нормою поведінки і побутової розважливості, є якраз тим, що ми використовуємо, як художні прийоми і «майстерність оформлення» в наших творах»

Аналізуючи негативні відгуки на перші фільм О. Довженка, впадає в очі роздратованість тогочасних ідеологів захопленістю формою, «пантеїзмом» і «міфологічністю», диспропорцією між сакральністю сюжету і надв’язуваним методом «соцреалізму».

Заперечуючи і забороняючи міфологему як мистецький прийом, як відверте проникнення в глибини позасвідомого, тогочасне мистецтво, орієнтуючись на вимоги ідеологічного тиску, спиралось на міфологізоване світосприйняття. Створювався простір «нового суспільства» з новою міфологемою у точно визначених кордонах і допустимих межах коливань.

Міфологічна свідомість завжди абсолютна щира. Митці початку ХХ сторіччя, не маючи змоги раціонально пояснити ті конфлікти й катаклізми, які відбувалися в суспільстві, свято вірили, чи хотіли вірити, в міф про щасливе майбутнє людства, підвалини якого закладалися на їх очах, та передавали свою впевненість учням.

Назавжди Левчуку та іншим студентам кіноінституту запам’яталась вступна лекція Довженка, що стала програмою на все життя: «Олександр Петрович вразив нас пристрасністю своєї мови; така ж пристрасність і захопленість пронизувала всю його творчість, робила його фільми схожими на натхненні пісні.»

Потрібно зауважити, що це не було позерством, чи нещирими плакатними лозунгами, це був стиль мислення Довженка, з притаманною орієнтація на структуру позасвідомого, на апеляцію до фундаментальних архетипів, коріння яких варто шукати в глибинні віків.

За свідченнями Тимофія Левчука, якому пощастило навчатися в київському кіноінституті ще й у відомого кінорежисера і педагога Льва Кулєшова, викладання Льва Володимировича значно відрізнялось від довженківського. Якщо Олександр Петрович в своїй пам’ятній першій лекції підніс студентів десь далеко -- далеко у надхмарну блакить поетичного розуміння кінематографу і ролі кінорежисера в ньому, то Кулєшов відразу ж «опустив нас з піднебесся на грішну землю»

Для Ігоря Савченка, пріоритет практичного навчання якого співзвучний з педагогічною методою Олександра Довженка, за словами його учнів Фелікса Миронера і Марлена Хуцієва, головне було «...захопити духом творчості» Порівнюючи перших українських кінопедагогів, можна зазначити, що Олександру Довженко притаманна міфологічна архетипність, Льву Кулєшову -- структурно -- систематичний тип мислення, а Ігорю Савченко -- синтез цих двох напрямків.