Міфологічний простір еволюції культури як перетворена форма символічного мислення

Лісовський П. М., Національний технічний університет України «КПІ», Київ

Єдність світу - це єдність, яка проступає як багатоманіття існуючих в конкретності і цілості речей, станів, структур, систем, суб’єктів, що становлять суще. Первинною актуальною ознакою міфологічного виступає мова як знаково-символічний зріз буття свідомості, що є виявом духу в архетипній формі. Бо все, що сьогодні втілюється у сучасних цінностях культури, цілком володіє унікальною здатністю зберігатися і вільно перемішуватися у міфологічному просторі і часі.

Комунікація, мова художньо-міфологічних текстів, егоцентрична мова, мова науки складають формотворчий загал простору і часу у сучасній культурі як потреби людського буття. Саме людське спілкування постійно породжує і постійно відтворює індивіда як суб’єкта даного відношення.

Феномен мови постає несхожим на реальність оточуючого світу, не зводиться ні до суб’єкта (емотивна функція), ні до об’єкта (репрезентативна функція), ні лише до відношення між ними. Справжня сутність мови виявляється поза видимими реальними умовами того, що на неї вказує. Саме така відмежованість проявляється у її міфічній символіці. На таку «відмежованість» звертали увагу філософи М.Кузанський, Г.Скоровода, О.Лосєв, Е.Кассірер. Тільки слово як мовний символ створює окрему царину міфологічного світу культури, де символічне мислення, що не обходиться без мови, констатує світ не як щось готове, а скоріше зводить процес оформлення деякого невизначеного ще матеріалу до ступеня світу - об’єктивації суб’єкта в цілому спогляданні.

На наш погляд, раціональний аналіз простору як категорії Е.Кассірера є розмежування принципово відмінних типів просторового і часового досвіду. Найвищий ступінь в структуруванні простору Е.Кассірером >- міфологічний простір як перетворена форма царини символічного мислення людини.

Класичне визначення людини як «раціональної тварини» є несумісним з прагненням Е.Кассірера осмислити багатогранність людської природи, котрий вважає: «Людина живе не лише в фізичному, але і в символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія - частини цього універсума». Саме всепроникаюча сутність мови, невидимим і невід’ємним чином охоплюючи різні царини, виявляється у міфологічній активності людини, де всі форми її діяльності детерміновані символічним характером у сучасній культурі.

Адже культура як природне джерело Духу продовжує природу силами самої людини, яка цілком втілює свій творчий потенціал. При розгляданні міфологічного простору в еволюції культури слід виявити три етапи певного образу уявлень про неї: раціоналістичному (ХVІІІ>-ХІХ ст.), біологічно орієнтованому (кінець ХІХ - початок ХХ ст.), плюралістичному (ХХ ст.).

На першому етапі еволюція міфологічних уявлень про культуру пов’язана з ідеєю безпосереднього розвитку, ототожнення розвитку культури і розуму. Образ культури виступає як односпрямована і раціоналізована схема. Її аналіз замикається на одному вимірі: розвитку, розгортанні у відповідному часі.

На другому етапі еволюції уявлення про сучасну культуру, спираючись на філогенез, визначається ідеєю перервності, циклізму, вона мислиться подібно живому організму з процесами народження, розвитку і смерті. Циклічне повторення одного і того самого - основний недолік цього міфологічного образу культури.

На третьому етапі уявлення про культуру пов’язане як з ідеями лінійного, так і нелінійного (хвильового, пульсуючого) розвитку культури. Відбувається відмова від раціоналістичної і циклічної парадигм. Не тільки розум, але і інтуїція, міф як символ, примус тощо забезпечують модифікацію ідей безперервного культурного росту.

Із сказаного витікає, що етапи культурної динаміки минулого, теперішнього і майбутнього часів (виникнення, ріст і спад) розглядаються як такі, що одночасно існують в сучасній культурі як одного із засобів задоволення основної соціогенної потреби суспільства.