Міфологія сну (на матеріалі слов’янської культури)

А. І. Темченко, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

Сюжети сновидінь не залежать від волі того, кому вони сняться, тому їм приписують неземне походження. У зв’язку з цим терміни, що позначають природу сну, мають досить обмежений значеннєвий діапазон. Наприклад, відносно сну не вживались дієслівні форми теперішнього часу. Пор.: думати/думаю, кричати/кричу, бачити/бачу, спати/сплю, але не снитись/сню. В такому випадку сон не належить комусь конкретно, оскільки стосується сфери божественного. Відповідні мовні закономірності можна трактувати дещо по-іншому. Активні дієслова розуміються як лексичні форми свідомого регулювання і цілеспрямованого впливу на інший об’єкт. Наприклад, рубати/рубаю, плигати/плигаю, садити/саджаю, гомоніти/гомоню, жувати/жую, м’яти/мну тощо. Отже, вживання дієслівної форми «сню» сприймається як засіб свідомого впливу на сон іншого, тому її уникають називати.

Сон не є «власністю» когось конкретно і слугує засобом комунікації між божественним і земним. Відомо, що під час сну можливе спілкування з покійними родичами. У польовій етнографічній практиці зафіксовані факти, коли під час сну передавалися сакральні знання, наприклад, лікувальні замовляння. Пояснення подібних феноменів виходить за межі логічних силогізмів. Можливо, що під час глибокого сну людина перебуває у силовому полі колективного підсвідомого, обумовленого тисячолітнім досвідом, усталеними традиціями і віруваннями, звідки спонтанно отримує інформацію.

Основна причина сприйняття сну як міфу випливає з його ірраціональної природи і полягає у можливості долучитися архаїчній людині до світу пращурів. Образи пращурів часто співвідносяться із сновидіннями. Вони вважаються важливим джерелом інформації, оскільки уособлюють все, що стосується сфери підсвідомого і непізнаного. Пращури стимулюють життєві процеси, в тому числі ріст дітей, який найкраще відбувається під час сну. Раптове пробудження, безсоння вважалося шкідливим, небезпечним і могло викликати захворювання, оскільки «несанкціоновано» припиняло цей зв’язок.

Зважаючи на це, стає зрозумілим, чому у традиційному світогляді сон розуміється як тимчасова смерть, а смерть — як тривалий сон. Пор. із семантикою прикметників рос. усопший — «той, хто спить»; покійний — «спокійний/нерухомий». Таке ставлення до сну пояснює семантику окремих обрядів, де його імітація застосовується в якості магічної дії, виконання якої має зупинити рух грозової хмари або знищити хворобу. Наприклад, при лікуванні переляку недужого клали вздовж сволока і міряли червоною ниткою, яку згодом намотували на віник. Його кінчики відрубували біля голови, рук і ніг. Залишки віника забивали у глухий кут осиковим кілочком. Горизонтальне розташування хворого нагадує тіло покійного, з якого ниткою знімають мірку. Доторкнувшись до мертвого, вона набуває інших ознак і може використовуватись у ритуалах, спрямованих на знищення, тому на похоронах родичі покійного уважно слідкують, щоб мотузки, якими зв’язують його руки і ноги, не потрапили до чужого. Аналогічного значення набуває нитка в лікувальному обряді, але співвідноситься з недужим, який лежить вздовж сволока, імітуючи таким чином покійника, розташованого ногами до дверей. У зв’язку з цим існують значеннєві відмінності між лежанням і сном.

Асоціація сну і смерті слугує поясненням тих традиційних заборон, які регламентують його час і тривалість. Уявні образи, що з’являються уві сні, розцінюються як видіння душі, яка вночі залишає тіло і повертається вранці. Залишене душею тіло є об’єктом нападу потойбічних сил, які намагаються вселитися в нього, що пояснює звичай виголошувати перед сном молитву. У зв’язку з цим важливо було регламентувати тривалість сну, оскільки тривала відсутність душі в тілі вважалась не лише шкідливою, але й небезпечною.

Навколо місця відпочинку засобом слова створюється уявний, обмежений від втручання негативних сил простір. Він охороняється за допомогою замовлянь: «Ангел мій, хранитель мій, бережи мою душу і тіло»; «Сам Господь — сторож надо мною. Стережи, Господь, мою душу»; «Спатоньки ложуся, хрестом наложуся. Ангола під голову, а сторожа на сторону. Гляди, душа, тіла, ще нас грішних до життя вічного». У зв’язку з цим наявними є зіставлення ліжка з престолом/храмом. Подібні асоціації не є випадковими збігами, оскільки місця моління і ночівлі організуються за єдиним принципом, в основі якого знаходиться хрест. При будівництві храму навкруги статичного центру окреслюється лінія, що імітує добовий рух сонця. Дві перпендикулярні прямі поділяють коло на чотири частини, утворюючи таким чином хрест: місця перетину ліній з колом позначають основні географічні координати — схід/захід, південь/північ. На сході розміщується вівтар, на заході — вхід до храму, в аркосоліях південної стіни зображуються портрети фундаторів християнської віри, ктиторів і патріархів, на фресках північної стіни змальовуються сюжети воскресіння Лазаря і вічного життя Ісуса Христа. При організації місця відпочинку в головах можуть ставити ікони Діви Марії і Спасителя, які вважаються охоронцями його душі.

Магічний захист відбувається у двох площинах — тілесній і невидимій, уособлених в її імені. В цьому аспекті ім’я співвідноситься з поняттям душі, тому могло табуюватися. Таке розуміння імені пояснює звичай називати немовлят Адамом і Євою, імена яких вважаються найбільш статусними, оскільки мають божественне походження. Вживання не властивих для слов’ян семітських Адама і Єви пояснюється загальною тенденцією вшанування божественних імен. В архаїчному світогляді називання когось (придумування імені) асоціювалось з його підкоренням, тому Адаму було дозволено назвати всіх тварин.

В розумінні архаїчної людини події, що відбуваються уві сні, сприймаються так, неначе вони є справжніми. Наприклад, давні греки не вбачали суттєвої різниці у тому, коли з’являвся перед ними Бог, вдень чи вночі, що простежується на мовному матеріалі. Грецьке «сон» — oneiros — походить від словосполучення on eirein — «виголошувати істину». Внутрішній смисл словосполучення «бачити сни» вказує на те, що сновидіння існують поза людиною, тобто споглядаються нею і не виступають предметом її фантазії, тому вони сприймаються як провидіння долі.

Притаманною ознакою архаїчного світогляду є віра у дворівневість буття. Події, що відбуваються вдень, є своєрідним повторенням/продовженням нічних видінь. У зв’язку з цим можливим видається не лише передбачення, але й моделювання майбутнього шляхом навіювання «потрібного» сновидіння, що здійснюється за допомогою відповідних обрядів. Окремої уваги потребують ті предмети, які негативно впливають на здоровий сон. Мова йде про дзеркало й вікно. Вважається, що відображення тіла під час сну негативно позначається на фізичному і психічному здоров’ї людини. У традиційному світогляді цьому слугує декілька пояснень. По-перше: душа, яка вночі залишає тіло, бачить своє відображення у дзеркалі, що вводить її в оману. По-друге: дзеркало слугує місцем переходу до потойбічного світу, що пояснює використання його у мантичних обрядах. По-третє: всі образи, які відбиваються у дзеркалі, не зникають остаточно, тому його закривають при покійнику. Схожої семантики набуває вікно. Традиційно воно обрамлюється орнаментованими рушниками, які слугують оберегами помешкання від недоброго ока, а також місяця, сяйво якого негативно впливає на психіку. Крім комбінацій з предметами повсякденного ужитку, важливим компонентом обряду є уявне частування того, хто має приснитися.Наприклад, дівчата клали під подушку над’їдений кусень хліба з сіллю для того, щоб принадити уві сні нареченого. У чехів побутувало повір’я, що хлопець, який з’їв шматок, надкушений дівчиною, буде невідступно слідувати за нею. Інший спосіб моделювання майбутнього полягає у виголошенні ритуальних текстів над сонним або зав’язуванні його очей хусткою. В окремих випадках перед виголошенням тексту дружина зав’язує чоловіку очі хусткою, імітуючи таким чином їх закривання під час сну. Сюжет замовляння слугує описом «потрібного» сновидіння: «Через гору йду, за собою (ім’я чоловіка) веду, щоб ти не бачив ні дня, ні ночі, а тільки на мене виклав очі». В інших текстах подібні дії виконуються над сонним чоловіком: «Щоб він не ходив до інших жінок, потрібно було взяти землі з його сліду, змішати із свяченим маком і обсипати його сонного з ніг до голови, примовляючи: «Я тебе землею та свяченим маком обсипаю і до поганих жінок не допускаю». Образ сліду дублює мотив подорожі через гору. Коли у першому випадку дружина виконує роль поводиря, без якого рух із закритими очима видається неможливим, то у другому — володіє його слідом, тобто цілком «контролює» наміри чоловіка. Аналогічні мотиви зустрічаються в інших жанрах усної народної словесності, що свідчить про поширеність таких обрядів.