Міфосинтез у структурі художньо-творчого процесу

Т. І. Орлова, Національна академія образотворчого мистецтва i архітектури, Київ.

Первісна людина, котрій протистояв незмірно складний, неперед­ба­чува­ний, часто ворожій їй світ, мусила у боротьбі за існування мобілізовувати усі свої можливості. Усвідомлення і практичне освоєння дійсності потре­бу­ва­ло поєднання духовних сил (чуттєвих уявлень, імагінації, емоцій, розуму) з реальними діями та предметним оточенням. Симультанність таких зусиль обумовила синкретизм архаїчної культури. В психології духовно-практичною формою такого поєднання став міфологізм, зокрема у таких його різновидах як тотемізм, анімізм, ритуал, архетипічні структури колективної підсвідомості. У їх складі такі операції, як партиціпація &#151, прин­цип співпричетності, синтезу індивідуальної, колективної свідомості та дійсності, аксиологізм, детермінуючий більшість висновків, довільне трактування причинно-наслідкових зв’язків, релятивне сприйняття просторово-часового континууму тощо. Цілісність світоуявлень у міфоло­гічному мисленні досягається шляхом поєднання явищ через систему ланок-медіаторів, що теж мають ціннісний характер. Характерним для нього є переважання множинності моделей, можливість будь-яких перетворень, усе переходить в усе, постійно дифундуючи з соціально-культурним середовищем.

Форми міфологічного мислення не підпорядковані стадійності історичного буття людства. Основні його структури, що були генеровані ще на етапі сапієнсації людини, функціонують і у сьогоденні. Особливо це стосується осягнення об’єктів, обсяг і природа яких не піддається застосуванню логіко-гносеологічних методик, пристосованих для вирішення локальних проблем.

До систем з не окресленим обсягом відносяться і об’єкти мистецтва. Адже перед художником стоїть максимально масштабне завдання осмислення світу і буття людини. До того ж і художня і міфологічна свідомість є формою вислову живого, а не абстрактного досвіду.

Кореляції між механізмами міфологічного і поетичного синтезу були виявлені вже на початку XVIII ст. У роботі &#171,Основи нової науки про загальну природу націй&#187, Дж. Віко охарактеризував міфологічне мислення як поетичне, як &#171,божественну поезію&#187,. Він підкреслював, що таке мислення відзначається іншими, ніж картезіанськи, принципами: йому властиві множинність зв’язків всіх елементів буття, схильність до багатозначності, вільність від поляризації світу та логічних альтернатив.

В подальшому різні дослідники виявили ще чимало рис міфопоетичної свідомості, такі, зокрема, як імагінативність, символічність, архітипічну детермінованість, нормативний нарративізм, онтологічність та духовно-практичний характер тощо. В мистецтвознавстві, зокрема літературознавстві, при дослідженні поетик як форм художнього синтезу, зокрема тропів та риторичних фігур, виявилося, що в них практично реалізуються форми міфологічного мислення. Так у метафорі, що є ототожненням різного, експлуатується міфопоетичний зв’язок між об’єктами на основі суб’єктивного до них відношення. Рамки класичної логики долають метонімія і синекдоха. На порушенні причинно-наслідкових зв’язків побудовано анаколуф.

Не менше значення, ніж логіка міфу має для художньої творчості закорінений ще у тотемізмі синтез ідеального та матеріального, духовності і втілень, адже тільки через специфічні знакові системи можливе здійснення художньо-творчого акту.

Принцип взаємозалежності ідеального та предметного лежить в основі функціональної універсальності форм міфологічного мислення стосовно видової багатоманітності мистецтва. Механізми міфосинтезу стосуються будь-яких галузей художнього освоєння світу. У матеріалах до курсу психології мистецтва С. Ейзенштейн кваліфікує художній прийом кіномонтажу як &#171,типову ознаку мислительних форм з арсеналу раннього мислення&#187,.

Оцінюючи подальші перспективи форм міфологічної свідомості у сфері художньої культури, доцільно враховувати специфіку об’єкта і завдань мистецького осягнення. Оскільки гносеологічне співвіднесення з об’єктом, котрий має якість безкінечності, не залежить від змін осягаючої сторони (зокрема від набутого нею історико-художнього досвіду), напрацьовані у сфері міфосвідомості методики залишаються для мистецтва актуальними назавжди.