Міфи у вихованні національної самосвідомості особистості

С. В. Коновець, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Київ

Міфологія є основою світоглядних уявлень людей та важливою складовою їхнього духовного та особистісного становлення.

Так, набуття і передача від покоління до покоління досвіду взаємодії з навко­лишнім світом здійснювалися завдяки етіологічним та т. зв. &#171,шкільним&#187, міфам.

Проблема деміфологізації сучасного життя, що перевершує зроблене іконоборцями &#171,часів Реформації&#187,, особливо актуальна з огляду на нинішню етно-національну ситуацію в Україні, котра характеризується підвищенням суспільного інтересу до витоків етнічної культури, вітчизняної історії, національної самосвідомості особистості.

Ці процеси потребують активізації засвоєння духовної спадщини народу, до якої належить і українська міфологія.

Украінська міфологія &#151, важлива ланка у структурі світової та загально­слов’янської міфології, що своїм корінням сягає далекого доісторичного, дохристиянського періоду.

Незважаючи на різноманітні нашарування у системі світоглядних уявлень давніх українців, спричинених суперечливими умовами етнокультурних контактів з сусідніми народами, українська міфологія, за твердженням багатьох дослідників (Є.&nbsp,Анічков, Н.&nbsp,Велецька, В.&nbsp,Гордієнко, М.&nbsp,Драгоманов, М.&nbsp,Костомаров, М.&nbsp,Маркевич, О.&nbsp,Мишанич, І.&nbsp,Нечуй-Левицький, А. Поно­марьов, О.&nbsp,Потебня, Б.&nbsp,Рибаков, М.&nbsp,Сумцов, С.&nbsp,Токарєв, І.&nbsp,Франко, П.&nbsp,Чубинський та ін.), має глибинні первісні, слов’янські та індоєвропейські основи походження.

Попри це, за природою космогонічних уявлень та змістовним струк­туруванням персонажів, українська міфологія найближча саме до східно­слов’янської міфології. Адже ще до прийняття християнства, східні слов’янські племена створили свою багату міфологію, яка базувалася на народних віруваннях і повір’ях, що носили анімістично-магічний характер. Наприклад, вони мали свій язичницький &#171,Олімп&#187,, одухотворювали природу, сповідуючи її божественну й чарівну силу.

Через віру в особливу значущість головних слов’янських божеств (Сварога, Хорса, Даждьбога, Перуна, Велеса, Стрибога, Мокоші, Ярила, Коляди та інших) наші далекі пращури ще й персоніфікували майже всі сили і явища природи. Шляхом виконання магічно-обрядових дій вони намагалися задовольняти певні &#171,господарські&#187, потреби (захистити врожай, домашнє вогнище, свою родину).

Із впровадженням християнства у давньоукраїнських міфах посилюється &#171,елемент надприродного&#187, &#151, люди вірять у можливість здійснення будь-якого бажання внаслідок сприяння надприродних сил, зокрема, різних богів.

За наявності двоєвір’я у ту пору спостерігається співіснування двох релігійних світоглядів &#151, язичницького та християнського. Таким чином, язичницькі божества одержують своїх християнських &#171,двійників&#187, (бог Господар, богиня Сонце, богиня Хмара, богиня Зоря, Вітер, Купайло тощо), які посідають відповідні місця у &#171,вищій&#187, міфології. Поряд з цим, особливо ши­рокого розповсюдження набуває &#171,нижча&#187, міфологія (або демоно­логія) &#151, уявлення про духів природи, домашніх духів, чаклунів, відьом, мавок, русалок, лісовиків та т.п. Чимало традиційно язичницьких свят пристосовуються до християнських, все частіше набуваючи ознак національного &#171,забарвлення&#187,. Вони здавна і до теперішнього часу приваблюють та надихають багатьох людей, які проживають на теренах України і навіть далеко від неї.

Отже, давню українську язичницьку міфологію навіть у християнізованому вигляді буде цілком справедливим вважати яскравим феноменом українського національного та духовно-культурного буття, що, безумовно, може ефективно впливати на процеси виховання національної само­свідомості особистості. Тому, що саме ці зразки українського народознавчого спадку можуть найбільше прислужитися справі духовного відродження нашого народу.

Адже за словами відомого вченого Олекси Мишанича: &#171,Сучасна духовна культура українського народу може бути повною і зрозумілою тільки після з’ясування тих першопочатків, що сформувалися і утвердилися в дохристиянський період, а після прийняття християнства дали нову якість, яка ось уже століттями є душею народної культури, не дає їй загинути навіть у найжорстокіших катаклізмах нових часів&#187,.