«Мораль і самопізнання (на матеріалі творчості В.Винниченка)»

М.Бессарабова, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Творчість В.Винниченка багатогранна: художні твори, публіцистика, щоденникові записи. І в усьому, що виходило з-під пера письменника (чи вигадана історія, чи пояснення громаді своїх політичних позицій), порушується проблема моралі. За Винниченком, мораль є тією підвалиною, на якій будується вся культура, і тим чинником, від якого залежить орієнтація людини у зовнішньому і власному внутрішньому світі. Винниченко намагається визначити сутність, походження, призначення, функції моралі і проана­лізувати чинні моральні норми на предмет їх доцільності, відповідності людській природі.

Висновки, яких доходить Винниченко, такі. Мораль — регулятор людських відносин, звід неписаних правил, укладених колективно і схвалених суспільством. Сутнісними її рисами є колективне авторство, давність походження, загальноприйнятість. І саме вищеозначені риси негативно впливають на формування індивідуально-особистісних рис людини. З моменту народження вона потрапляє в сформовану систему духовних цінностей і свою діяльність починає в заданій системі координат. Причому вихід за її межі засуджується оточенням і жорстоко карається. Завдяки наявності готових рекомендацій щодо життєдіяльності, людина позбавляється необхідності заново проходити шлях пізнання себе, оточення, людської природи, мотивів людської поведінки і на основі самостійного досвіду формулювати індивідуальні правила життя. Даючи готові відповіді, мораль знімає актуальність самопізнання, а якщо й припускає, то веде його хибним шляхом: людина отримує неправдиву інформацію про себе і губить індивідуальність, підміняючи своє «я» невідомим абстрактом. Найвищою інстанцією, перед якою суб’єкт моралі має відповідати за свої вчинки, є сумління. Проте і тут виявляється вплив моралі: вона втручається в царину самосвідомості. Як наслідок суб’єкт несвідомо сприймає за сумління громадську думку, яка є хранителем моральних доктрин. Гадаючи, що здійснює власний вибір, що робить самостійні висновки, людина несвідомо виконує волю колективу. Завдяки моралі індивід повсякчас знаходиться в ситуації «нечесності з собою».

Через те, що мораль є майже однолітком людства і поширюється на всю людську спільноту, вона просякла навіть на біологічний рівень людської істоти: виробила в людині підінстинкт оцінки, тобто інстинктивне намагання кожного індивіда заслужити високу оцінку собі подібних.

Таким чином, людина сприймає світ і себе крізь призму моральних норм. Порушується природна послідовність: те, що повинно накладатися на вже наявні факти, починає визначати їх сприйняття людиною.