Морфологічні ознаки житлової забудови історичних міст Закарпатської області України.
Н. Бут, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ
Втрата індивідуальних рис та художньої виразності значної частини історичних міст України значною мірою зумовлені руйнуванням віками сформованих комплексних властивостей архітектурно-просторового середовища житлової забудови і нехтуванням її спадкоємного розвитку.
У зв’язку з цим однією з важливих проблем реконструкції на сучасному етапі відродження української культури є збереження, регенерація та спадкоємне відновлення житлової забудови історичних міст з урахуванням нових вимог щодо формування простору помешкань.
Традиційним засобом виміру ознак історичного середовища житлової забудови виступає комплексний типологічний аналіз старовинних будівель, який дозволяє не тільки порівняти й оцінити окремі об’єкти, але й виявити особливості внутрішньої організації досліджуваного історико-архітектурного явища та можливі шляхи його подальшої трансформації. Останнім часом конкретний зміст та спрямованість типологічних досліджень помітно розширилися, включаючи в собі не тільки традиційне дослідження житлової забудови за її функціональним, стилістичним та регіональним призначенням, але й вияв морфологічних ознак. Цей аспект типологічного аналізу становить другий рівень розвитку системних уявлень про процес формування та еволюцію архітектурно-просторового середовища, і саме в цій послідовності проводилися дослідження житлової забудови для подальшого впровадження їх в галузь регенерації історичних міст України.
Вважаємо, що значно більші перспективи використання в галузі регенерації історичних місць України має напрямок типологічних досліджень —, морфологічний, який виходить з феномену відносної незалежності архітектурно-будівельних форм та прийомів від їхньої функції, а отже, з визнання відносної автономності самого процесу архітектурного формоутворення. Тим самим функціональне призначення окремих елементів історичної забудови набуває тимчасового і, певною мірою, другорядного характеру, що й дозволяє виявляти універсальні закономірності еволюції архітектурно-просторового середовища житлової забудови і прогнозувати шляхи його можливої трансформації в майбутньому. Специфічним завданням типологічного аналізу є в цьому випадку виявлення стійкого в часі морфологічного каркасу досліджуваного об'єкту архітектурно-містобудівної спадщини, визначальних для нього структурних елементів —, морфотипів, а також історично обумовлених напрямків його трансформації.
Середовище житлової забудови —, всеохоплююче поняття, що включає в першу чергу взаємодію суб’єкта з оточенням. Разом з тим для того, щоб відтворювати таке середовище, утримувати його якісний рівень, недостатньо тільки суб’єктивної оцінки при його аналізі.
У практичній діяльності збереження й відтворення середовища житлової забудови вимагає уважного ставлення до самої забудови й, насамперед, до забудови історично сформованих будинків.
Однак творче осмислення проблеми далеко не завжди можливе, в силу того, що історична забудова складається під дією багатьох взаємозалежних просторових і об’єктивних факторів сучасності. Мета тез доповіді —, показати через кількісні параметри будову історично сформованої житлової забудови як стійкої основи міського середовища. Ці параметри в досліджуваних житлових забудовах (кварталах) міста взаємопов’язані і створюють цілісну дворівневу систему опису. На верхньому рівні вони стосуються площі й розмірів кварталу, а також щільності забудови в його кордонах, і обгрунтовані тим, що квартал, будучи елементом планувальної структури історичного міста, відбиває інтенсивність використання й функціональні характеристики структури міста.
Наступний рівень системи просторових параметрів житлової забудови пов’язаний з закономірностями розвитку просторової структури й традиційного формоутворення безпосередньо історичного кварталу. В дослідження включаються: просторові інтервали між забудовою, співідношення й взаємозв'язки будинків у забудові, планувальні габарити й типові розміри будинків у кварталі.
Дослідження з виявлення взаємозалежності просторових параметрів проводиться на кварталах історичних міст Закарпатської області, поєднаних схожими морфологічними ознаками забудови. До основного з них відносяться: взаємозв'язок простору й обсягів будинків (співвідношення обсягів будинків і споруд і простору, утвореного їх поверхнями), конфігураційність простору, його величина.
За цими ознаками було виявлено основні морфологічні типи історично сформованої житлової забудови (кварталів):
«,щільний периметральний», морфотип —, безупинні взаємозалежні між собою будинки з дискретними, чіткими і контрасними по конфігурації, цілком обмеженими формами простору конкретної величини,
«,груповий», морфотип —, окремо стоячі будинки з взаємозалежною складною конфігурацією, цілком обмеженими формами простору, величиною, зазначеною в планах,
«,змішаний —, різнорідний», морфотип —, перемішані неперервні й окремо стоячі будинки, взаємозалежні чи дискретні, з частково чи цілком обмеженими формами простору величиною по планам проектів.
Відповідно до мети дослідження аналізувалися розміри кварталів і об'ємна щільність —, генералізований показник, що адекватно відбивав морфологічні ознаки забудови. Параметри кварталів вивчалися в залежності від їхнього місця розташування в зонах з різною щільністю і функціональною організацією забудови.
Аналіз проводиться з використанням методів просторової статистики і графоаналітичних методів, що дозволили виявити особливі тенденції в розвитку взаємозв'язків між формою і функціональними, просторово-планувальними характеристиками житлової забудови історичного міста в цілому.
