Мотив людського самоздійснення як інтерпретаційний ключ у К.Г.Юнга

Ю.Доброносова, Слов’янський державний педагогічний інститут

Символом самості може стати все, що людина вважає більш охоплюючою цілісністю, ніж вона сама. (К.Г.Юнг)

Спектр значення спадщини К.Г.Юнга не вичерпується методологічними, культурологічними або психологічними його ідеями, тому що у нього знаходимо смисловий зріз, який з першого погляду може здаватися побіжним, але насправді є місцем центрування дискурсу, необмеженого визначенням його як психологічного чи філософського. Мова йде про сферу міждисциплінарного пізнання специфіки людського, вповні представленого у німецького мислителя, що дозволяє користуватися його висновками під час створення синтезуючих концепцій (приклади вбачаємо хоча б у новітніх спробах В.Налімова чи Н.Хамітова).

Інтерпретуючи догмати і символи релігії, К.Г.Юнг користується виробленими ним методологічними установками аналітичної психології та теорії архетипів колективного несвідомого, проте, разом із тим розширює розуміння наскрізних тематичних ліній. Вочевидь відбувається це за рахунок уведення до інтер­претаційного горизонту проблематики людського буття через осягнення його екзистенціальності. У результаті робота вченого перетворюється на герменевтику людського існування, представленого у символічній формі у артефактах культури. Отже, мусимо звернутися до кількох аспектів цього змістового рівня у Юнга.

Загальну смислову рамку осягнення розгортання внутрішнього життя у його текстах становить тематизація понять самості та перетворення, протиставлених як явище та процес. Однак разом із тим обидва є символами, зафіксованими у культурі, а самість виступає як архетип. Фактично довкола них і кружляє інтерпретація Юнгом різних аспектів християнства та, паралельно, інших духовно-символічних чи філософських текстів. У праці «Спроба тлумачення догмату про Трійцю» він зазначає, що самість відображає в якості несвідомого образу цілісність індивіда, яка неуявлювана свідомістю. Вона як психологічна цілісність людини фактично виступає певним ідеалом, який постійно віддаляється, а тому символом її стає все, що вважається більш охоплюючим і повним. Юнг доходить висновку про висловлення самості у релігійно-метафізичному тексті через інкарнацію Бога — Христа як Сина, чий шлях є здійсненням власної цілісності. Самість характеризується як тотальність, включена у процес індивідуації. (Загалом для Юнга метою розвитку людини є самоздійснення, яке він ототожнює із індивідуацією, що яскраво проявляється під час інтерпретації ним культурного «тексту» християнства).

Спрямування до самоздійснення потребує з’ясування співвідношень між самістю та свідомістю. Юнг пропонує розглядати процес їхньої взаємодії як певне внутрішньо-екзистенційне перетворення. Для нього на це вказує і смисл символіки Трійці, і смисл символічних дій у католицькій месі. Специфічно важливим для нас є представленість Трійці як несвідомого процесу дозрівання індивіда та процесу усвідомлювання. Якщо детальніше розглянути інтерпретацію перетворення у мессі, то побачимо, що Юнг окреслює певні зрізи, висловленого спочатку Піндаром і у ХХ столітті підхопленого Х.Ортегою-і-Гассетом, — «стань тим, чим ти є». Однак він наголошує саме на розумінні символіки як символіки, та ніколи — як підручника дій. Юнг вбачає прихованість у ній міток внутрішніх психологічних процесів, тому самість вказує у нього не на образ Христа чи Будди, а на цілісність усіх подібних образів. Цілісність самості виражає невизначеність та незмальовуваність цілого, сповненого психологічної спонтанності (навіть «психе» є для Юнга невизначеним і сповненим таємниць, що множаться, він виступає за визнання неможливості остаточного маркування його меж і структури). Означування самості як абсолютної парадок­сальності, усвідомлення якої індивідом призводить до переживання протилежності-у-самому-собі, дає підстави Юнгу інтерпретаційно зближувати Діяння в алхімії із розумінням несвідомого і самості — алхімічні спроби виявляються теж висловлюванням аспектів Індивідуації. У символічному вигляді він розгортає перспективу можливостей, що постають перед індивідом.

Часткове зближення понять у Юнга, яке було помічене, наприклад, Н.Хамітовим під час розгляду ним архетипів Аніми, Анімуса та самості, вказує, вочевидь, на герменевтичне «затемнення» ним невизначеності сфери цілісності. Разом із тим, інтерпретуючи символіку самопожертвування, він чітко розглядає самість як те, що примушує Я відмовитись від усвідомленого егоїстичного почуття, крім того Я мусить водночас пройти сходинку самопізнання та оволодіти собою, через неможливість віддати те, чим не володієш. Юнг зазначає, що без самості Я змушене було б вічно кружляти довкола власної суб’єктивності. Однак важливим залишається розгляд самопожертви як оволодіння самим собою, о-люднення людини, завдяки чому самість кристалізується у свідомості індивідуального — стає людиною. Загалом маркування такого екзистенційно-психологічного аспекту текстів К.Г.Юнга дозволяє розширити їх смислове значення для екзистенційно-антропологічних пошуків у сфері вироблення синтезуючого розуміння людського буття.