Музика як психологічний чинник впливу на особистість

Т.Траверсе, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ

Серед багатьох чинників, які впливають на психологічний стан сучасної людини, і молоді зокрема, музика займає одне з провідних місць. Оскільки відомо, що з самого початку виникнення людської спільноти музика була знаряддям пізнання і змінення життя. Це відбувається засобом показу у художніх образах усього накопиченого і узагальненого досвіду людей. Існування музичного твору цілком пов’язане з його суспільним буттям. Специфіка його міститься в діалектичній єдності суспільного та індиві­дуального, пов’язаного із світоглядом, потребами, інтересами композитора, виконавця і слухача.

Особливе значення музики, як засобу впливу на свідомість, було відоме з прадавніх часів. Музика розглядалася як магічний засіб впливу на психіку при первісному ладі. Так, відомі спроби тлумачення об’єктивних можливостей впливу музики на психіку людини у стародавньому Китаї, Єгипті, Індії та інших країнах. Загальновідомою є роль культової музики у формуванні містико-теологічних поглядів середньовіччя та інших культурно-історичних періодів.

І.Кант висунув теорію, про відсутність об’єктивних основ у музиці, а саме про відсутність елементів схожості у процесі сприймання у різних слухачів при слуханні одних і тих самих музичних творів. Науці відомі точки зору, коли надавалася перевага впливовості музичного твору, насамперед, на емоційну сферу людини, її почуття. І майже повністю не приділялася увага музиці, як засобу впливу на інтелектуальну сферу людини. Проте відомі дослідження Піфагора, Лейбніца, які прагнули обґрунтувати об’єктивні закономірності музики. Так, надавалося певного перебільшеного значення саме формі музичного твору, і при цьому не зважалося на його сенс і зміст.

М.Рубінштейн, А.Рубінштейн, Р.Шуман, М.Римський-Корсаков надавали основного значення музиці як засобу комунікації, підкреслювали її семантичну специфіку та інші особливості музичного мовлення. Ідеалістичне тлумачення музично-психологічних поглядів відображено у працях А.Шопенгауера та інших філософів.

У вітчизняній психологічній науці значне місце займають праці Б.Теплова, який тлумачить сприймання музичного твору як складний процес, у якому в єдності представлені емоційний та інтелектуальний бік. Роботи сучасних дослідників щодо сприймання музики свідчать про визнання його як складного процесу, де у єдності представлено зміст музичного матеріалу з особливостями особистості. Ця єдність і зумовлює явище музичного переживання з усіма специфічними і характеро­логічними особливостями.

Специфіка музичної творчості обумовлена інтонаційною сутністю музичного мистецтва та явищем музичного «часу-простору». Де явище інтонації пов’язує в єдність музичну творчість, виконавство і слухання. При цьому структура художнього часу-простору складається у взаємодії «реального часу-простору (як матеріальної основи виникнення творчого замислу і її реалізації), концептуального часу-простору образного світу, який відображає реальні форми існування світу та перцептуального часу-простору сприймання і переживання».

Інтонаційно-образна природа музики зумовлює як особливий характер її слухового сприйняття, так і специфіку шляхів пізнання її змісту за допомогою інтонаційно-образного осмислення музичної форми як процесу. Загально­визнаними є положення про те, що сприймання музики не є пасивно-споглядальним процесом, в якому результат залежить лише від особливостей слухача (і ніяк не адекватний музичному матеріалу). Не підтвердилася думка й про те, що психіка майже віддзеркалює семантику (сенс) і форму музичного твору. В цілому сприймання музики вважають складним процесом, в якому у специфічній єдності виступає емоційно-інтелектуальна сфера. При цьому великого значення набуває музична підготовка, попереднє знання музичного твору. Знання музичного твору змінює характер музичного переживання. При цьому виникає адекватне осмислення і опредмечування, на початку більш великих, а потім і менших складових музичного твору. Це сприяє більш інтенсивній аналітико-синтетичній діяльності. А це, в свою чергу, підсилює і поглиблює саме переживання музики. Слід підкреслити, що перцептуальний час-простір слухача містить в собі реальний (як фактор реалізації творчого задуму в комунікативному акті), концептуальний (текстовий, який складається безпосередньо в процесі звучання-виконання) та концептуально-позатекстовий час-простір, який співвідноситься із уже складеним у реципієнта уявленням і відчуттям часу-простору.

У слухацькому сприйнятті інтонація виступає в якості вихідного моменту, тобто здійснюється зворотний рух від музично-смислових одиниць композитора до формування цілісної семантично наповненої єдності. У свідомості людини актуалізується інтонаційна система у відповідності до накопиченого музичного досвіду. Тут йдеться не лише про встановлення можливих образно-асоціативних зв’язків, які відповідають тому чи іншому комплексу, а, насамперед, про виявлення семантики (що виникає в результаті взаємодії цих моделей в конкретному музичному творі). В процесі слухацького сприйняття відбувається формування художнього образу, породженого сприйнятим музичним матеріалом, створюється інтонаційний фонд (завдяки музичній пам’яті), на основі якого відбувається осмислення інтонаційних моделей у розгортанні музичного цілого. Художнє, власне музичне мислення в звукових образах виконує функцію соціально-комунікативного ядра, яке з’єднує у систему створення і засвоєння музичних цінностей.