Музика у творчості Олександра Блока в аспекті проблеми художнього синтезу

Н. М. Дженкова, Національна музична академія ім. П. І. Чайковського,Київ

Межа XIX–XX століть подарувала російській і світовій літературі одного з найяскравіших представників російської символістської школи — О. Блока. О. Блок, насамперед, був письменником, поетом, діячем культури, тому категорії, якими він оперував, мали загальнокультурний характер. Мистецтво не було для нього засобом суспільної боротьби, однак, безумовно, ті кризові етапи, що переживала російська культура на межі століть, не могли не відбитися на поглядах і творчості О. Блока.

Для О. Блока на перший план вийшло питання про особистісні засади у творчості, про глибинні її мотиви, про прагнення й переживання митця, що живе в непростий переломний час. Важливим питанням стає не стільки ідея твору, скільки атмосфера, образ, настрій. Як влучно зазначив Д. Максимов: «Блока в першу чергу цікавила втілена у творчості духовна особистість автора, що залежить від «космічних зв’язків» («світова воля», «світова душа» чи «світ Мистецтва» — у блоківському сенсі), від природи, національності, епохи, культури» [1, 402].

О. Блок, поза всяким сумнівом, відчував себе символістом у творчості, і це виражалося в тяжінні до музикальності та метафористичності мови, її звукової і колористичної виразності, складності образів, їхньої багатоплановості й неоднозначності.

У тісному зв’язку і взаємопроникненні зі світовою гармонією, із «космосом», що перемагає «хаос» і смуту навколишнього життя, О. Блок бачив і велику сво­­боду, і велику несвободу митця. Мистецтво народжується і внаслідок синтезу цих двох основ, і за рахунок усвідомлення причетності художника до «музичної сти­хії», до того вічного джерела життя на землі. У блоківській філософсько-творчій сис­темі сприйняття світу саме музика посідає домінуюче місце. На думку О. Бло­ка, музика проникає в усі прояви життя, а посилення «музичних хвиль» приводить до утворення нових форм розвитку і культурних шарів. Не випадково, на думку Ан­дрія Бєлого, саме в перехідний етап культури виникає загострене сприйняття музичного мистецтва й потреба саме через нього виражати невимовні прояви життя.

Академік В. Жирмунський, розкриваючи складну блоківську теорію музики, трактує її в такий спосіб: «Це динамізм художнього і життєвого спрямування, що руйнує затверділі грані мистецтва й культури, розправляє нерухомі життєві цінності як остиглу лаву первісного вільного, індивідуального і творчого пориву» [2, 237]. Отже, музика, «дух музики», у розумінні О. Блока — це неодмінна умова для усвідомлення та розвитку етапів єдиної світової еволюції, той безумовний і неподільний синтез усього з усим, через який можна зрозуміти природу речей і навколишню дійсність.

О. Блок так само вважає, що музична основа, «дух музики» існують у світі незалежно від свідомості митця і мають самостійне буття, а справжні твори мистецтва — це їхнє часткове втілення і подоба. «Сама Милоська Венера,— пише О. Блок,— є певне звукове креслення, знайдене у мармурі, і вона існує незалежно від того, розіб’ють її статую чи не розіб’ють» [3, 109]. О. Блок вважає, що витвір мистецтва в основі своїй вже синтетичний, оскільки його форма є і його змістом. Мистецтво реалізується через дух музики — єдине і безцінне джерело, з якого художники черпають матеріал для творчості.

О. Блок стверджує, що «музика творить світ», що вона є «духовне тіло світу». Мис­тецтво зв’язує минуле з майбутнім, воно одночасно є і пам’ять людства, і втілення музики, і початок всесвітньої гармонії, що створює нові форми життя. «Му­зика,— писав О. Блок,— тому най­досконаліше з мистецтв, що вона найбільше виражає і відображує задум Зодчого. Її нематеріальні, нескінченно малі атоми — суть точки, що обертаються навколо центру. <...> Поезія вичерпна, тому що її атоми недосконалі — менш рухливі. Дійшовши до своєї межі, поезія, імовірно, потоне в музиці. Музика передує усьому, що обумовлює» [4, 443–444].

Отже, ми можемо сміливо говорити про О. Блока як про яскравого представника символістської школи та особистість, якій призначено було жити в епоху великих змін. Саме в такому художньому напрямку як символізм О. Блок вбачав перспективи розвитку мистецтва поетичного слова. Для нього символи світла, гармонії та інші прояви зовнішнього світу не несуть на собі навантаження соціального чи суспільно-політичного змісту. Символ у розумінні О. Блока — своєрідна лірична здатність художника піднятися над хаосом повсякденного життя, глянути на світ по-новому, побачити з його допомогою щось недоступне для простого ока. Через символ, вважав О. Блок, можна вийти за межі по­всяк­ден­ного, відчути волю і незалежність, а отже — знайти світову гармонію, духовний синтез усього сущого.

Література

1. Максимов Д. Критическая проза А. Блока. В кн.: Поэзия и проза А. Блока.— Л.: Сов. писатель, 1975.

2. Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика.— Л.: Сов. писатель, 1977.

3. Блок А. Собрание соч. в 8 т. Т. 4.— М.-Л.: Худ. лит., 1963.

4. Блок А. Об искусстве // Из записных книжек / Сост., вступ. и примеч. Л. К. Долгополова.— М.: Искусство, 1980.