Мистецька діяльність як найвищий прояв творчості

К.І. Станіславська,  Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ

Відомо, що творчість як ознака процесу може характеризувати будь-яку діяльність, якій будуть властиві інтелектуальний пошук, оригінальність, новизна, унікальність. Для її здійснення людині, крім творчих здібностей, активного мислення, проблемного бачення, аналітико-інтегруючих умінь, необхідний певний поштовх, зсередини або ззовні. Внутрішній поштовх може виражатись у чіткому самоусвідомленому чи несвідомому прагненні: &#171,я можу (хочу, спробую, намагатимусь) зробити краще (цікавіше, швидше, ефек­тивніше)&#187, тощо. Щодо зовнішнього поштовху, то серед величезної кількості факторів, що стимулюють людину до творчості, одне з провідних місць належить мистецтву.

Прагнучи до найповнішого художнього відображення різноманітних явищ життя, мистецтво узагальнює суспільні досягнення у всіх галузях культури та активно впливає на суспільну свідомість. Проте специфіка мистецтва полягає не тільки в цілісному, багатогранному відображенні навколишньої дійсності, а й у комплексному впливові на людину через її чуттєву та інтелектуальну сфери. Ця комплексність досягається внаслідок виключної різноманітності його функцій: гносеологічної, аксіологічної, гедоністичної, сугестивної, просвітницької, виховної, евристичної, комунікативної тощо. Через комплекс цих функцій мистецтво загострює уміння людини бачити і об'єктивно оцінювати суть явищ, формує в неї душевний потенціал, зорієнтований на сприйняття прекрасного, гармонізує її мислення та почуття і, як наслідок, спонукає до творчої діяльності, зокрема в галузі мистецтва &#151, мистецької діяльності.

Для здійснення подібної діяльності людині необхідна певна сукупність творчих потенцій, мистецьких здібностей, обдарувань, серед яких найвищим ступенем є талант. Крім здатності суб'єкта до мистецької діяльності, йому потрібні знання, які дозволять зрозуміти систему виразних засобів того чи іншого виду мистецтва, уміння та навички, що сприятимуть реалізації тих художніх завдань, які він перед собою ставить. Не менш важливою для митця уявляється і роль особистісної культури, де духовне й технічне співвідносяться як дві сторони професійної майстерності. Саме культура особистості найбільшою мірою характеризує рівень усвідомлення і переживання митцем свого покликання, значення якого ніде не виражене так яскраво, як у мистецькій діяльності.

Відомо, що зміст будь-якої діяльності може містити (повністю чи вибірково) перетворювальний, пізнавальний, ціннісно-орієнтаційний та комунікативний елементи (М.Каган). Мистецька ж діяльність за своїм змістом є новою діяльністю, яка складається з всіх перелічених елементів, але не розкладається на структурні компоненти. Вона відбувається тоді, коли об'єктивна реальність переосмислюється творчим суб'єктом (митцем) і перетворюється ним на художню реальність за законами того чи іншого виду мистецтва.

Отже, суттю мистецької діяльності є творчий акт переосмислення та перетворення. Тому мистецька діяльність за відсутності творчості позбавлена будь-якого сенсу: якщо діяльність будівельника, кравця, лікаря, навіть учителя може бути нетворчою (вона буде неефективною, але не зникне), то діяльність митця без творчості просто не виникне. Це дає нам підстави вважати мистецьку діяльність найвищим проявом творчості.

Здатність до творчості виокремлює людину з усього живого світу. Створення нового або відкриття невідомого у відомому дозволяє творцю зростати не лише професійно, а й духовно. Знаходячи і демонструючи нові професійні шляхи, митець, передусім, розширює власні мистецькі горизонти і стверджує особисту свободу творчого вияву.