Мистецькі засади творчого розвитку особистості у педагогічному процесі

Л.Литовченко, Київ

Створивши Людину, Природа надала їй суттєву перевагу в порівнянні з іншими стихіями — здатність творити. Не загубити в собі митця, не зарити талант в землю, зберегти в душі вогонь Деміурга, — так здавна визначалася мета існування Людини на Землі.

Саме творча діяльність у будь-якій сфері застосування здібностей розвиває самостійність, відповідальність, тонке відчуття смаку в людині, — рухає її вперед у розвитку.

Отже, необхідність творчого розвитку дитини є найважливішим завданням сучасної педагогіки. Саме творчість, на нашу думку, виступає рушійним механізмом у формуванні дитини як особистості, оскільки спонукає її перебувати в постійному пошуку. Дитина співає, грає, танцює, — ці своєрідні продукти творчості, відповідно до розвитку дитини, виражають певні потреби, ступінь пізнання і освоєння навколишнього світу. І чим раніше дитина почне творити, тим швидше в неї сформується здатність виражати свої власні якості, а також здатність до самостійних дій.

Цілком виправдано, що вектор творчого розвитку спрямований на мистецтво (музичне, танцювальне, образотворче, поетичне, драматичне тощо). Природа мистецтва ірраціональна, інтуїтивна, непередбачувана, і саме це забезпечує творчий «політ» думкам і діям.

Цікаво було б дослідити, як впливає кожен з видів мистецтва на творчий розвиток особистості. Проте це тема значного за обсягом дослідження. Зупинимося на музиці. Вона, як один з видів мистецтва, тісно пов’язана із творчістю і, на нашу думку, викликає в людині найширший спектр почуттів.

Науковими дослідженнями доведено, що будь-який звук викликає в людині скорочення м’язів. Весь організм відповідає на вплив музики. «Безкінечно багата інформація, що міститься в музиці, прочитується не розумом, а динамічним станом тіла — співінтонуванням, пантомімічним рухом», — писав видатний музикознавець В.О. Медушевський.

Безсумнівно, з не меншим значенням оцінюється вплив музики і на розум. Вона може чудово заспокоювати і відновлювати сили, спонукати до творчої фантазії, імпровізації. Тобто функціональні можливості музичного мистецтва надзвичайно широкі. Цей факт не можна залишати без уваги в процесі виховання дітей. І чим молодший вік вихованців, тим серйозніше варто його враховувати. Адже в наймолодшому віці діти дуже чутливі на рухи і можливість спілкування без слів (оскільки мовою малюки володіють недостатньо), коли запрошення до спілкування йде від самої музики. Тож музичне виховання дошкільнят є головним і головуючим в системі виховного процесу.

Про необхідність систематичного виховання з раннього віку одним з перших в науці сказав В.М.Бехтєрєв. Вчений підняв новаторське в свій час питання про створення „дитячої виховної музики». Він вважав, що правильно організоване музичне виховання дозволяє дітям набути навичок в сфері почуттів, розуму й волі, тому від детальної розробки питань музичного виховання з раннього дитинства значною мірою залежить морально-естетичний розвиток особистості.

Л.С.Виготському належить концепція психології мистецтва. Він вважав, що мистецтво врівноважує людину з навколишнім світом в найкритичніші й найвідповідальніші моменти її життя. Вчений приділяв багато уваги проблемі виховного значення музики, намагався подолати характерні для того часу погляди на мистецтво як на самоціль, на естетичну освіту як на ту, що має обмежене призначення. На думку Л.С.Виготського естетичне виховання має висувати такі завдання: виховувати творчість, професійно навчати навичок мистецтва. Це в значній мірі необхідно для найбільшого розкриття таланту, який в кожного є особистий. Адже, «Таланти неможливо створювати, — писав видатний піаніст-педагог Г. Нейгауз, — але можливо створювати культуру, тобто грунт, на якому ростуть і квітнуть таланти».

За переконанням вищезгаданих вчених — В.М. Бехтєрєва, Л.С. Виготського, виявити ці таланти можна вже в ранньому дитинстві. Найбільш дієвим засобом для творчого розкриття, на нашу думку, є застосування в процесі виховання дитини методу музичної драми. (До речі, сам термін «драма»(«психодрама») в педагогіку ввів Л.С. Виготський.) Ми вважаємо, що саме за умов її використання стає можливим задіяти на уроках чи виховних заходах, значну кількість органів чуттів, примусити їх «працювати» в творчому режимі. Це, в свою чергу, окрім стабілізації психічного і фізичного стану, звільнить дитину від численних гальмуючих установок.

Зміст драми визначають реальні життєві ситуації, такі, що найбільш співзвучні думкам маленьких виконавців. Форми, які використовуються в драматизації, прості й доступні для дитячого сприйняття. Це здебільшого малі музичні форми — пісні, приказки, приспівки, навіть невеликі дитячі опери, балади, що доволі просто інсценізуються. Підкреслимо, що для успішного використання музичної драми учитель повинен володіти основами театрального мистецтва та елементарної теорії музики, музичним слухом і певними вокальними здібностями. Важливим є дотримання наступних трьох принципів:

– комплексність, тобто синтез інтелектуального і моторного елементів,

– спонтанність — природна невимушена реакція на різноманітні психогенні фактори,

– суб’єктивність — безпосереднє включення індивідуума у драматичну колізію. (за М.П.Лещенко).

В своїй роботі «Зарубіжні технології підготовки учителів до естетичного виховання» М.П. Лещенко процес реалізації педагогічного задуму засобами музичної драми поділяє на такі етапи:

1. Підготовчий (дослідження характеру і сфери педагогічної ситуації, визначення проблеми, яка стане предметом драматизації, складання сценарію, призначення виконавців, розподілення ролей і придумування костюмів),

2. Основний (імпровізаційний початок драматизації, при потребі здійснення стимулюючого впливу на виконавців, завершення драматизації у разі повного розкриття сутності досліджуваної ситуації),

3. Аналітичний (обговорення почуттів, емоцій, що пережили, відчули виконавці, визначення позитиву, висновки).

На наш погляд, використовуючи на заняттях фрагменти музичної драми за даними етапами, ми створюємо такі умови навчання і виховання, за яких дитина в подальшому самостійно зможе творчо вирішувати навчальні й життєві завдання.