Мистецтвознавчий потенціал біографізму

Т.Г. Кохан, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ

Початок ХХІ століття висуває перед гуманітарними науками взагалі і мистецтвознавством зокрема ряд важливих завдань, серед яких чи не перше місце посідає необхідність об'єктивного та аргументованого дослідження і оцінки мистецьких надбань ХХ століття, яке завершилося і стало складовою потужного художнього руху людства, що природно зумовлює необхідність грунтовного аналізу і осмислення створеного. У даному контексті закономірно постає декілька питань: наскільки органічно він пов‘язаний з попередніми історичними періодами? Що дав принципово нового і чи зможе це нове стати підгрунтям для подальших творчих надбань? Відповіді на поставлені питання, на нашу думку, дозволять чіткіше реконструювати усі ланки такого важливого в культуротворенні процесу, як традиція &#151, спадкоємність &#151, новаторство.

Нові завдання, що виникають в українському мистецтвознавстві, вимагають нових підходів і, передусім, більш грунтовного відпрацювання теоретико-методологічних засад, спираючись на які те чи інше дослідження, його висновки матимуть високий рівень достовірності й об‘єктивності. Адже суб‘єктивізм, втрата професіоналізму, елементи авторського свавілля щодо оцінки тих чи інших мистецьких пошуків, творчості конкретних митців, історії вітчизняного і європейського мистецтва &#151, чи не найпоказовіша тенденція в сучасному мистецтвознавстві. Одним з шляхів подолання цієї негативної тенденції є широке використання мистецтвознавчого потенціалу біографізму.

Застосовуючи поняття &#171,біографізм&#187,, ми вважаємо за доцільне вживати його у контексті мистецтвознавчих проблем, хоча воно лише додається до низки суміжних, які на наше глибоке переконання, мають свою специфіку, адже охоплюють конкретні зрізи життєвого і творчого шляху, психологічного обличчя, моральнісних аспектів спілкування непересічної особистості з сучасниками. Найбільш систематизована реконструкція понятійного апарату, який відбиває роботу біографа, представлена українським філософом О.Валевським: &#171,біографічний метод&#187,, &#171,біографія&#187,, &#171,біографіка&#187,, &#171,життєпис&#187,, &#171,біографічне письмо&#187,, &#171,біографічне знання&#187, (Валевский О. &#171,Основания биографики&#187,.&#151, К., 1993). Сам науковець на сторінках зазначеного дослідження, віддаючи належне своїм попередникам &#151, Б.Мейлаху, З.Соколовській, Е.Соловйову, Б.Шахматову, М.Ярошевському та іншим &#151, обгрунтовує поняття &#171,біографіка&#187,.

Спираючись на вже зроблене у зазначеній проблемі, віддаючи належне існуючим точкам зору, ми, водночас, не поділяємо, по-перше, досить розповсюдженої думки про вичерпаність &#171,біографічного методу&#187,, а по-друге, відстоюючи поняття &#171,біографізм&#187,, вважаємо його структурним елементом саме біографічного методу. Якщо останній мав своїми витоками французьке літературознавство, то сьогодні його дослідницькі можливості значною мірою &#171,підкріплюються&#187, досягненнями сучасної психології, яка активно оперує поняттям &#171,пам‘ять&#187, і виокремлює такі її різновиди, як &#171,оперативна довготривала пам‘ять&#187,, &#171,біографічна пам‘ять&#187,, &#171,історична пам‘ять&#187,. У такому контексті &#171,біографізм&#187,, залучаючи матеріал пам‘яті, відтворює динаміку конкретного матеріалу, його процесуальність.

Обгрунтовуючи мистецтвознавчий потенціал біографізму, варто враховувати специфіку мистецтва як форми людської діяльності, при якій відтворення дійсності, власного світовідношення, власних почуттів у конкретному мистецькому творі вже дає право на біографію.

Ще один важливий аспект біографізму (саме в контексті мистец­твознавства) пов‘язаний з можливістю широкого використання щоденників, сповідей, листування, мемуаристики, тобто тих форм самоаналізу, які, зазвичай, є привілеєм представників художньої творчості. Це робить теоретично важливою і перспективною щодо вивчення творчості проблему &#171,самоаналіз як біографізм&#187,.