Народні ватажки доби Хмельниччини в українській пісенній епіці: семіотичний аспект

А. Корнєв, Харківська державна академія дизайну та мистецтв

У попередніх дослідженнях української пісенної епіки зверталася увага на головні семіотичні коди (за прийнятою раніше термінологією — образи або символи), хоча і викладені досить схематично. Розширити межі семіотичного аналізу уявляється можливим при виявленні відповідності характеристик ватажків як історичних осіб їх фольклорним постатям. Матеріал для відповідного дослідження надають думи та історичні пісні, в яких оспівуються найбільш визначені народною свідомістю постаті: Богдан Хмельницький, Іван Богун, Максим Кривоніс, Данило Нечай, Станіслав Морозенко.

Найбільш складним синкретичним образом є постать Богдана Хмельницького, оскільки вона представлена в епосі в трьох вимірах. По-перше, це історична персона, автентичність поведінки якої відображена в багатьох пісенних епічних творах. У цьому вимірі дії Хмельницького інколи навіть піддають критиці, усвідомлюючи міру його відповідальності за всю українську спільноту. Але він також є й епічною постаттю, про що свідчить наближеність Богдана до «небесних сфер», розташування козацького «батька» поряд із селянським Богом-батьком. Політеїзм народного мислення сприяє функціонуванню архаїчних пластів природного Космосу, в якому також існує Хмельницький. Цьому сприяють асоціативні зв’язки з «рослинним» прізвиськом гетьмана.

Нарешті, особа Хмельницького відповідає тогочасному уявленню про «героя». Вона є бароковою постаттю, в якій ренесансний «титанізм» переплітається із соціально-релігійною спрямованістю діячів Реформації і народною культурою, притаманною українській спільноті. Контамінація всіх образів дозволяє вбачати в образі Хмельницького «культурного Героя» непростої епохи, який поєднує кращі якості «своїх» в одній особі.

Персоніфіковані образи Богуна, Морозенка, Нечая та Кривоноса є носіями різних типів народної героїки доби Хмельниччини. Так, постать Богуна тісно пов’язана з гетьманом Хмельницьким. Саме через полковника подається і спорідненість образів «Бога-батька» і «батька-Богдана». Отримуючи допомогу від імені їх обох, Богун також стає поряд, завершуючи принцип «трійці», в якій православна традиція поєднується з народною вірою у своїх ватажків. Більше того, їх місія набуває вищого смислу, вона стає сакральною і, одночасно, залишається важливою «земною» нагальною справою.

Фольклорні постаті полковників репрезентують образи українських мучеників, серед яких чільне місце належить Морозенку, Кривоносу та Нечаю, втім, всі вони мають і особливі характеристики. Спільна доля цих видатних ватажків, у народній уяві, полягала в прийнятті героїчної смерті, розповідь про яку повинна не тільки викликати жаль, а й надавати наснаги для подальшої боротьби. Так, до типологічного символічного ряду, що передвіщає матері Морозенка загибель її сина, входять символи журби і, водночас, мужності, сили й звитяги. Привертає увагу кольорова гама славнозвісної пісні про Морозенка, в якій переважає червоний — стародавній язичницький символ належності до військового стану, поданий у християнській традиції вже як згадка про муки Христа заради людей. У випадку з Морозенком та іншими ватажками, відповідно до епічних законів, під людьми розуміється не вся людність, а виключно «свої». Заради них Морозенко (в народній уяві, всупереч історичним даним) приймає мученицьку смерть, тому за ним тужить уся Україна.

Постаті Кривоноса й Нечая в цілому відповідають «іконографії» мучеників, вони настільки близькі, що інколи повністю збігаються, підміняючи один одного. Однак детальніший аналіз дозволяє кваліфікувати саме Кривоноса як характерника, якого не може перемогти звичайна зброя. Він постає уособленням кращих запорізьких чеснот, самітником у супроводі джури. Характерництво, за народними переказами, було ознакою безстрашної людини, тобто такої, яка не має страху смерті. Згідно з історичними описами, подібна характеристика Кривоноса відповідає реаліям. Його повернення до лав війська Хмельницького у найкоротший термін після тяжкого поранення також додавало легендарному полковнику слави невразливої людини.

З пісень про Кривоноса образ характерника перейшов і на фольклорну постать Нечая. Зокрема, їх споріднює епізод частування рибою, який взагалі не розглядався попередніми дослідниками у семіотичному аспекті. У випадку з Нечаєм це може нагадувати його реальну трагічну загибель саме на початку Великого посту. Втім, споживання риби має і містеріальний характер християнського причастя перед смертю — яскравий приклад багатошарового семантичного навантаження. В контексті християнства споживання риби як символу Христа є образом жертовності, готовності постраждати за християнську віру. Якщо ж розглядати постаті Нечая і Кривоноса в дусі характерництва, близького до язичницького образу воїна-«берсерка», риба також є згадкою про пролиття крові. Подібне символічне прочитання зафіксоване в давній дохристиянській магічній практиці українців, зокрема, в замовляннях. Разом з тим, існує й інший Нечай, який постає через усвідомлення його родинного оточення. Він не одинак-лицар, а член громади, сім’ї. Ось чому тужіння за Нечаєм є спільним жалем за всіма українськими родинами, що втратили своїх чоловіків на полі бою.