Наукові тлумачення творчих потенцій інтелекту в сучасній американській психології

А.В. Мараренко, Київський національній університет культури і мистецтв

Природа інтелекту впродовж тривалого часу вивчалася з точки зору тестології. Тестологічна (психометрична) парадигма сприяла зростанню різкої критики поняття &#171,інтелект&#187, тому, що ставилась під сумнів можливість його існування як реального психічного утворення.

У психологічній науці існували різні підходи до визначення інтелекту: розглядалась його біологічна природа, він ототожнювався з психофізичними функціями (теорія Гальтона), вивчався вплив навколишнього середовища на особливості пізнавального розвитку (теорія Бене). Інтелект розглядався як структурне утворення, яке можна було вимірювати за шкалою розумових здібностей (теорія Векслера). Під інтелектом Векслер розумів здібність людини цілеспрямовано діяти, раціонально міркувати та ефективно взаємодіяти з навколишнім середовищем.

У 1904 р. А.Бене запропонував систему тестів на визначення інтелекту дорослих та дітей, внаслідок чого стало можливим оцінити інтелект тієї чи іншої людини, прослідкувавши за виконанням нею спеціально підібраних різнорідних завдань, які перевіряли вербальні здібності, вміння оперувати числами, точність сприймання, розуміння, координацію, моторику пальців рук. Таким чином, інтелект ототожнювався з найпростішими психофізіологічними функціями.

Запропонований Спірменом факторний підхід до вивчення інтелекту визнає інтелект як загальний чинник, представлений на всіх рівнях інтелектуального функціонування. Модель Спірмена базується на тому, що між результатами виконання різноманітних тестів існує позитивна кореляція: досліджувані, які успішно виконували тести на мислення, також успішно виконували тести на решту пізнавальних процесів.

У цілому інтелект визнається зарубіжними вченими як мисленнєва здатність, що допомагає людині у вирішенні проблем, в адаптації до того чи іншого середовища. Але це визначення не включає багатьох властивостей та якостей, притаманних інтелекту.

Майже через 80 років після появи перших тестів на визначення інтелекту психолог Гарвардського університету Г.Гарднер поставив під сумнів таку концепцію інтелекту. Він висунув теорію його множинності, якою прагнув, подолавши межі результатів тесту на інтелект, розширити діапазон інтелектуального потенціалу людини. Традиційно тести визначали лише вербальній та математичний інтелект. Гарднер визначив сім видів інтелекту: логіко-математичний, вербально-лінгвістичний, візуально-просторовий, кінестетичний, музично-ритмічний, міжособистісний, природничий.

Гарднер серйозно поставив під сумнів валідність визначення інтелекту людини методом, що виривав її з природних умов навчання і давав такі завдання, які вона ніколи до цього не виконувала і навряд чи буде виконувати після цього. Натомість Гарднер висловлював думку про те, що інтелект більше пов'язаний із здатністю людини вирішувати проблеми, моделювати дії та вчинки у контексті життя і природного оточення.

На історичних та сучасних прикладах Гарднер демонструє, що традиційний погляд на інтелект не є адекватним, що призводить до формування ним своєї теорії множинного інтелекту. Він висуває існування семи відносно автономних інтелектуальних здібностей людини, які називає &#171,інтелектами людини&#187,: &#171,...існує, якнайменше, декілька видів інтелекту, вони відносно незалежні один від одного, вони можуть проявлятися та поєднуватися багатьма шляхами&#187,.

Можливість проявів інтелекту &#151, це критика поняття про те, що людина володіє одним інтелектом, з яким вона народжується, який не можна змінити і який може вимірюватися психологами. Ця теорія базується на даних наукових досліджень в галузях від психології до антропології та біології.