Новітні прощі на батьківські землі у середовищі переселенців з Надсяння

Г. М. Виноградська, Інститут народознавства НАНУ, Львів

Для депортованих українців Надсяння та їх нащадків відвідини рідних земель, що за радянсько-польським договором 9 вересня 1944 року відійшли під юристдикцію Польщі, є одним з найважливіших видів зв’язку із батьківським краєм.

Тематично всі відвідини за характером їх психо-емоційного наповнення можна поділити на релігійні (Водохрестя — «Йордань» у Перемишлі 19 січня; відпуст у Кальварії Пацлавській 15 серпня; освячення могил на українських цвинтарях у Польщі у післяпасхальний період) та національно-патріотичні (вшанування могил вояків УНР і УПА в Пикуличах та могили о. М. Вербицького у с. Млини у червні; проведення урочистостей до Дня народження Т. Г. Шевченка та Дня Незалежності України у Перемишлі) [1, 5].

Узагальнюючи відомості літературних джерел з даного питання, маємо підстави виділити основні атрибути прощі, які відрізняють її від звичайної туристичної подорожі. По-перше, «проща» — це долання шляху або хоча б його частини пішим ходом, По-друге, передбачається конкретний об’єкт, до якого долається шлях (святе місце, чудотворна ікона). По — третє, катартичний зміст мети подорожі — відпущення гріхів, зцілення від недуг, духовне очищення [5, 2385-2386].

Відомим загальногалицьким місцем прощ на території Надсяння до Другої світової війни була і, до певної міри, залишається Кальварія Пацлавська [4, 5; 5, 324]. Це — «класичний» вид прощі. Тут присутні всі перелічені вище її атрибути, щоправда, тепер, з огляду на зростання темпів життя та розвитку транспортних перевезень, пішим ходом долається тільки безпосередньо найближча частина шляху, а основний акцент робиться на богослужбових дійствах.

Натомість, при святкуванні Богоявлення Господнього («Йордану», «Водохрестя»), вшануванні могили вояків УНР і УПА піше долання шляху від катедральної церкви Івана Хрестителя в центрі Перемишля до традиційного місця освячення води на р. Сян (близько 1 км) та до військового цвинтаря у Пікуличах (близько 3 км) є неодмінною і характерною особливістю цих дійств. Це є виявом прилюдної побожності — любові до Бога, а також прилюдним виявом патріотизму — любові до Батьківщини.

Прощі, як і кожна традиція, впродовж тривалого часу побутування зазнають певних трансформаційних та інноваційних змін. Сьогодні, крім богослужінь біля чудотворних ікон при велелюдному зборі молодих прочан, відбуваються культурно-релігійні програми: концерти духовної пісні, бесіди на релігійно-філософські, морально-етичні, національно-патріотичні теми; велелюдні походи зі свічками, нічними чуваннями [3, 167]. Слід згадати й традицію відвідин могили Т. Г. Шевченка, які для кожного свідомого українця за формою, змістом, метою та наслідками є ні чим іншим, як саме прощею до однієї з найбільших святинь української духовності.

Деякі аспекти у відвідинах батьківських земель українцями Надсяння, на нашу думку, можна трактувати як елементи трансформацій та інновацій у прочанстві:

1) утворення нового «об’єкту» поклоніння:

— сакралізація прабатьківських земель — втраченої малої батьківщини;

— створення новітніх місць поклоніння (відновлення могили полеглих за волю України вояків УНР і УПА, могила о. М. Вербицького, творця музики Гімну — одного з символів Української Держави);

2) прилюдний вияв побожності поєднується з демонстрацією приналежності чи толерантності до українськості, певною мірою завдяки поєднанню релігійних та національних атрибутів і символів.

Література

1. Виноградська Г. Український дух над Сяном // За Вільну Україну.— № 14 (2128).— 7 лютого 2004.— С. 5.

2. Прощі // Енциклопедія українознавства.— Львів.—1996. —Т.6.— С.2385-2386.

3. Горинь Г. Паломництво в Україні: народознавчий аспект // Народознавчі зошити.— № 1-2 (49-50) 2003.— С. 161-167.

4. Кирчів Р. Хочеш бути щасливим, їдь на Кальварію // Мета.-1994.-31 травня.— С. 5.

5. Іванусів О.-В. Церква в руїні.— В-во «Св. Софія». Релігійне товариство українців католиків Канади.— Ct. Catharines.—1987.— 350 с.