Образ народу в естетиці Пантелеймона Куліша

В.І. Пуліна, Чернігівського державний педагогічний університет ім.Т.Г. Шевченка

Спадщина Пантелеймона Куліша містить цікаву двоєдиність позицій не тільки по відношенню до української культури, але й українського народу загалом. З одного боку, ми простежуємо оспівування його, а з іншого зустрічаємо неприязнь до окремих проявів української спільноти. Чи є в цьому протиріччя? Чи потрібно його вважати невирішеним для самого письменника? Відповідь досяжна через аналіз суперечностей в постаті самого митця.

Кожна людина &#151, це цілий світ. А глибина думки Пантелеймона Куліша &#151, невимірна. Отже, з упевненістю можна відповісти на поставлені запитання &#151, протиріччя та невизначеності немає. Звідки береться нібито зовнішня двоїстість? Цікавою є думка П.Кононенка та Т.Кононенка, що Куліш народився з природними нахилами як до філософії та художньої творчості, так і до демократизму та аристократизму (духовного) (&#171,Могутній талант&#187, / Рідна школа.&#151, 1999.&#151, № 4.&#151, С. 8-14). Саме це визначило нестихаючу боротьбу в його власному світі: між серцем та інтелектом, між принциповими переконаннями і емоційними рефлексіями.

Естетика Куліша, все ж таки, звернена до народу. Метою мистецтва він бачить вираження правди про свій народ, на що спрямовані його духовні пошуки. Образ народу постає як вища краса. Яскраве його порівняння з деревом, яке дає плоди. Якщо добрі плоди (люди), то добре і дерево (народ). Отже, П.Куліш відстоював ідею величі українського народу, який подарував світу надзвичайно талановитих постатей, що творили не тільки українську культуру, а й російську, польську та ін. Відповіддю на нібито існуюче згадуване протиріччя, є Кулішеве трактування народності, яку він розумів як національну характерність, а не як соціальну домінанту. Тобто, звертаючись до народу, П.Куліш мав на увазі душу народу, її естетичну цінність, саме яка зумовила визначення критеріїв істинності та висоти в мистецтві. Оперуючи світовими критеріями культурних цінностей (а зарубіжну літературу письменник не тільки знав а й перекладав), П.Куліш на одну щабель ставить В.Шекспіра, В.Скотта, О.Пушкіна, М.Гоголя, Г.Квітку-Основ'яненка, Т.Шевченка саме тому, що народна естетика була для них тією життєдайною силою, яка зазначила їхню творчість та зробила їх геніальними митцями.

У своїй &#171,любові до народу&#187, П.Куліш визначає найвищий ідеал &#151, це кобзар, бандурист, лірник. Саме вони є для мислителя і носіями духу нації і втіленням непідкупності та суверенності. Але в думках письменник неодноразово звертається не до того ідеалу, який він створив стосовно народу, а до реалій життя, до тієї темної маси з її зневажливим ставленням не тільки до інших, а і до самих себе. Це ранить П. Куліша у саме серце (особливо його аристократичну душу). З цього приводу ми не бачимо розчарувань митця, а бачимо зародження надії, яка згодом виливається у цілу &#171,хутірську філософію&#187,. &#171,Казка-мрія&#187, все ж таки живе в народі і береже його самобутність. Прийде час, не обов'язково зараз, народ прокинеться, зберігши &#171,свіжість та чистоту ума та почування&#187,. А місію допомогти йому в усвідомленні великого щастя бути українцем взяли на себе Пантелеймон Куліш та інші діячі української культури. Митець мріє про піднесення українського народу на європейський рівень шляхом розвитку народної естетики та залучення його до світових цінностей.

Таким чином, естетичні погляди Пантелеймона Куліша щодо образу народу поєднують елементи просвітництва (віра в необхідність інтелектуального поступу) і романтизму (з його увагою до народної культури). Звертаючись до спадщини митця, ми ще раз приходимо до висновку, що перед нами першорядний талант, і найбільша його заслуга в тому, що він правдиво відобразив суперечливу ментальність української нації та людини, в тому числі, і самого себе. Але його внутрішні протиріччя стосовно народу відбиті воістину естетично і з великою закоханістю в українську самобутність.