ОБРАЗОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СПОСІБ ПІЗНАННЯ ДІЙСНОСТІ

І.Мужикова, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка

Інтерес до дитячої художньої діяльності, що виник ще наприкінці ХІХ століття і не згасав протягом ХХ століття, став джерелом пошуків мистецтвознавців, художників, педагогів, психологів (В.Прейєр, Г.Кершенштейнер, К.Річчі, Ж.Люке, В.Бєхтєрєв, С.Лєвітін, Р.Арнхейм, Б.Дюборгель, Н.Іде, Т.Уемо, А.Бакушинський, Г.Лабунська, В.Мухіна, А.Мелік-Пашаєв), які намагалися через дитячі малюнки проникнути у витоки художньої творчості, підтвердити існування певних естетичних концепцій, робили спроби осягнути такий своєрідний внутрішній світ дитини, спрямовували зусилля на пошук тих шляхів навчання, що найефективніше сприяли б художньому розвиткові дітей.

Входження дитини в світ образотворчого мистецтва починається з «відкриття» здатності олівця, пензля, крейди залишати слід, «графічний знак» (В.Мухіна) спочатку випадковий, а надалі все більш усвідомлений, якому згодом буде надано певного значення. Що приховане за цим знаком? Частково — те що дитина знає (Г.Кершенштейнер, В.Келер, К.Коффка, Р.Арнхейм), частково — те, що вона бачить (гештальтпсихологи), безумовно — і те, що вона відчуває (З.Фрейд).

В радянській психологічній науці (Л.Виготський, М.Волков, Є.Ігнатьєв, В.Мухіна) природа дитячого малювання пояснювалася з точки зору теорії психічного розвитку дитини, який є результатом її активної діяльності як особистості. В.Мухіна розглядала дитяче малювання як процес засвоєння одного з видів знакової діяльності, в якому виражені особливості зорового сприйняття і уявлення дитини, її рухового розвитку, мислення і ставлення до дійсності. Вона наголошувала, що дитячому малюнку, орієнтованому на відтворення дійсності, передусім притаманна зображальна функція. Таким чином, малювання можна розглядати як процес пізнання, в ході якого дитина опановує не лише предметну дійсність, а разом з ускладненням зображень осягає зміст подій та стосунків між людьми, виявляє власне місце в оточуючому світі.

«Дитяча образотворча діяльність» — поняття більш глибоке ніж звично вживане «малювання», адже йому притаманна не лише функція зображення —  відтворення зовнішнього видимого обліку оточуючої дійсності, але, як і «дорослому» мистецтву — «вираження предметної сутності явищ світу» . Крім того, у потягу дитини до малювання вбачається пошук нею можливості вираження своїх думок, переживань і уявлень за допомогою різноманітних художніх засобів.

Шлях дитини до осягнення мистецтва, до закладеного в ньому духовного досвіду людства, до самопізнання та самовдосконалення в майбутньому, закладається в процесі практичної художньої діяльності. Нажаль, термін цієї діяльності обмежений. Дитина дорослішає і в своїх малюнках вже прагне до правдоподібного відтворення баченого, а згодом взагалі втрачає інтерес до малювання. Однак, завдяки досвіду переживань і виявлення вражень, отриманому в процесі практичної художньої діяльності, стане можливим формування у дитини ціннісних ставлень до мистецтва та дійсності.

Несправедливо вважати розвиток малювання «спонтанним процесом поступового розгортання образотворчих здібностей» дитини, який заперечує втручання педагога в процес дитячої творчості. Навіть у представників теорії вільного виховання ми знаходимо не стільки заперечення навчання, скільки власне протест проти грубого втручання дорослого в дитячу творчість. Важливо, щоб в період молодшого шкільного віку, коли образотворча діяльність дитини набуває найбільшого художнього підйому, організатором цієї діяльності став кваліфікований спеціаліст, чутливий до проявів індивідуального, безпо­середнього, художнього в дитячих малюнках, умілий організатор естетичних переживань учня, ціннісного осягнення ним мистецтва та дійсності.