Обрядове «складання» тіла як принцип міфологічного світотворення

А. І. Темченко, Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

В індійських етіологічних міфах розповідається, що з тіла велетня Пуруші був створений Всесвіт. З його кісток постали гори, з плоті — земля, яка ана­ло­гічно до м’язів покриває кристалічні породи. Болгари вірили, що тіла велетнів по­дібно до грибів ростуть із землі [1, 301]. У східних слов’ян побутували об­рядові заборони на земляні роботи до Благовіщення, «бо земля спить», її ша­нобливо називали «матір’ю». За українськими повір’ями, земляні кургани є останками міфологічних пращурів [2, 31]. Серби вважали кістяк покійного ос­новою майбутнього тіла після того, як він воскресне з мертвих. Непоховані кіст­ки можуть бути причиною існування «живого мерця» [3, 628]. Порівняйте з українською приказкою: «Були б кістки цілі, а тіло наросте». У цьому контексті важ­ливим видається порядок розміщення тілесних органів, а саме «кісток» і «жил», як основ майбутнього тіла. Особливого значення надавали пра­виль­но­му розташуванню кістяка при вторинному похованні покійного. Це поя­сню­ва­лось тим, що кістки вважались ознакою лише людської природи, оскільки у представників хтонічного світу вони були відсутні [3, 628]. У замовляннях не­правильний / нелогічний опис тіла є ознакою потойбічного / неживого: «Кріклівици, плаксивими, ідіть на вечорници, там хлопци бородатиє, давкі чє­рьоватиє, там п’ють і гуляють і вас вважають» [4, 68]. Дефективність тіла є нас­лідком його неправильного складання (нового конструювання), що може спри­чинити порушення загальної Космічної структури. Звідси ототожнення фізичних вад із здатністю шкодити: «Урокі шептаці от слєпух, от кривих, от хро­мих, от поганих язиков» [4, 158]; «от слєпух, от крівух, ото всякіх при­родних» [4, 162].

Мотив складання тіла, який, на думку М. Топорова, має індоєвропейські витоки, поширений у замовляннях «від удару», «від кровотечі», «від вивиху»: «Войдзі кроў в кроў, жилка в жилку, суставка ў сустаўку» [4, 187]. Правильне складання людського тіла має важливе обрядове значення, оскільки конструктивна / словесна помилка може бути причиною космічного хаосу («космічної хромоти»): укр.: «Станьтє, кості, на костях, жили — на жилах, сустаўи — на сустаўах, кроў — на круўе, м’ясо — на м’ясі» [4, 221–222]; польськ.: «<...> Niech się schodzi kostka z kostką, żylka z żylką, cialo z cialem <...>» [4, 223]; дав. нім.: «<...> ben zi dena, ňluoda lsd zi geliben, sose gelimida» (кость з костю, кров з кров’ю, сустав із суставом, хай зійдуться) [5, 12–13]. Тілесний порядок є аналогом до порядку космічного: «Світ на світи, вода на волі, зимля на зимлі, добро на добрі (те, що насичує землю.— прим. авт.), от більі кості, от жоўтиі шерсті, постановити йому кість на кості» [4, 223]; «Гора з горою, камень з травою, риба з водою» [6, 77]. Порівняйте: «Удар на удар і вевіх на вевіх, осіна на осіну, крушина на крушину, шоб етіє сустави помаленьку на мєсті усталі» [4, 224].

Відтворення первинної структури асоціюється з повторним народженням: «Я так єй пастановіла, як єго мать параділа, косточку з косточкой складала, жилу з жилой точіла, кров з кров’ю пєрелівала» [4, 226]. Неправильне складання робить неможливим існування структури як такої, що використовується як магічний засіб моделювання абсурдності захворювання: «Як камень заводніє, вода закам’яніє, тоді зуби заболіють» [6, 77].

Словесне складання тіла у потрібному порядку семантично ототожнюється з ритуалом жертвопринесення, де жрець має правильно розподілити роз­чле­но­ване тіло жертви між учасниками обряду. Схожий поділ спостерігається в обряді роздавання весільного короваю чи хліба у поховальному обряді. Тут тіло жертви асоціюється з Космосом, а жрець — з Богом-деміургом.

Гіпертрофоване тіло є ознакою нечистоти: «Із міра прішло сємьдєсят баб, такіє головатиє, косматиє, такіє вирочковатиє, такіє рилатиє, такиє мохнатиє, вони нє умєють нє пісаті, вони нє умєють ні чітаті, толькл вони знають кості ла­маті» [4, 297]; «Ідзєть свята Ірєі, свята, Нікола, свята Нєдзілька. Встрєчає Божья Маці: «Куди ідзєць свята Ірєі, свята, Нікола, свята Нєдзілька?» «Ідом, Божья Маці, рабу Божий Валі урокі шептаці, от слєпух, от крівих, от хромих, от поганих язиков» [4, 162]. Нечистий лик змії називають «рилом»: «Вот, ти Кацярина, закривай своє рила, бо прідзє сам Юрій з капьйом, праб’є яго капьйом» [4, 367].

У замовляннях фігура жерця ототожнюється із православним «свя­щен­ни­ком»: «Єхаў поп на жзєрєўяни мост, мост провалиўса, поп завалиўса. Єхала попадзь суставу собірала і в мєсто складала. Зійдзітєса, кісці с косьцями, мо­щі із мощамі, жили із жиламі, сустави іс суставамі. Господзі Боже. Сьвяти Мі­кола. Пріступі і поможи, хмєлєм отмахніса, маком отсипніса, а ти, Господзі, пріступі і поможи» [4, 229]. Зазначений текст можна розуміти як алегоричний опис шаманських посвячень, під час якого уявно членують тіло ініційованого. Йо­го може шматувати також дух, втілений у тотемній хижій тварині [7, 132–154]. «Демонічні духи роздирають його (майбутнього шамана) тіло, знімають з кісток плоть, викидають тілесні нутрощі і виймають очі. Кості шамана після цьо­го покривають новою плоттю, іноді йому дається нова кров» [8, 66]. Отже, піс­ля ритуального розривання залишається лише кістяк, навколо якого іншим ша­маном чи духом створюється нове тіло, придатне до способу життя шамана. У поліських текстах тіло хворого розрубують дев’ять «молодців»: «Приєхали дзє­вять молодців і с дугамі, і с пугамі, сєрпамі, сокєрамі, ножамі, посєклі Івана, порубалі, кров поразлівалі, м’ясо пораскідалі, Івану помочі давалі і с голоўкі, і с груздєй, і с живота, с рук, с ног, с пальцев, с суставов» [4, 254–255]. Поєднання «цього» і «того» світів можливе за допомогою символічного мосту, ламання якого асоціюється з порушенням незримого зв’язку, внаслідок чо­го шаман опиняється на межі реального і не-реального (життя і смерті). У текс­ті згадуються також деякі ритуальні дії «збирання нового тіла»: звернення до вищих сил, посипання маком і обкурювання хмелем — рослинами, які здав­на застосовувались у магічних лікувальних практиках як знеболюючі, ос­кільки є наркотичними. Народження нового тіла відповідає народженню нового фізичного двійника шамана, семантику якого буде розглянуто нижче.

В окремих випадках замість «попа» і «попаді» виступає Ісус Христос і Бо­городиця, що вказує на комічність мотиву ритуального тілесного збирання: «Єхаў Хрістос с нябєс, каліновим мостом на яслятку, на жерібьятку, зўіхнуў ножку яслятку, жерібьятку, гдє ўзялася бабка, Хрістоўа матка, єна зўіх згнала, сустаўи сустанаўляла, Господа Бога прасіла. Госпадухна! Памажитя раждьонаму і хрещонаму. Я і с духом, а Бог і с помаччу» [4, 228]. Наявність образу «бабки Христової матки» підтверджує співвіднесеність мотиву з новим народженням. Цікавим є також констатація присутності «духа», що простежується в інших лікувальних текстах: «Я словом, а Прачиста Маті с духами» [4, 240].

У зв’язку з цим можливе пояснення мотиву сну під деревом, яке у мі­фо­ло­гічних світових концепціях ототожнюється зі «світовим скелетом» — центром всесвіту: «Средзі поля стаіць грушка, под тей грушкой кравацька стоиць. На тей кравацці бабка лєжиць. Она нє умєє ні шиць, ні бєліць, ні читаці, ні пісаці, только от Ганніннаго звіху угавараці» [4, 232]. Аналогічні мотиви є описами шаманського трансу, під час якого знахар подорожує до потойбічного світу. Про цей зв’язок свідчать тексти, де знахарок називають «чертовками», тобто тими, хто здатен перетнути «черту». Пор. із сербохорв. цртити, цртйм — «заклинати, клясти»; праслов. *cьrtъ — «проклятий» [9, 347]: «Було у сьокра (свекра) триє ятроўки, ўсє билі трі чєртоўкі, нє умєлі ні шиць, ні прасць, а только ходзіці і звіхі, удари замовляці» [4, 232].

Таким чином, аналогічно до обрядово-дієвого відбувається словесне членування тіла. В даному випадку слово розцінюється як тіло жертви, над яким відбуваються магічні операції. Мотиви жертвоприношення слова і жертвопринесення за допомогою слова істотно відрізняються між собою. У першому випадку слово уподібнюється знаряддю жертвопринесення — ножу, сокирі, косі, спису. У другому — воно саме є жертвою, оскільки здатне втілювати природу того, кого воно представляє. Звідси семантика молитви як самопожертви, словесної духовної самореалізації.

Література

1. Белова О. В. Великан // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах // Под ред. Н. И. Толстого.— М., 1995.— Т. 1.— с. 301–302.

2. Записки о Южной Руси: Издал П. Кулиш.— К., 1994.

3. Белова О. В. Толстая С. М. Кости // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах // Под ред. Н. И. Толстого.— М., 1995.— Т.2.— с. 627–631.

4. Полесские заговоры (в записях 1970–1990 гг.) // Сост., подготовка текстов и коммент. Т. А. Агапкиной, Е. Е. Левкиевской, А. Л. Топор­кова.— М., 2003.

5. Топоров В. Н. К реконструкции индоевропейского ритуала и ритуально-поэтических формул (на материале заговоров) // Труды по знаковым системам ІІ.— Тарту, 1969.— с. 9–43.

6. Рецепти народної медицини, замовляння від хвороби (записані Я. П. Новицьким, П. С. Єфименком, В. П. Милорадовичем) // Українські чари // Упор. О. М. Таланчук.— К., 1992.— с. 32–95.

7. Смоляк А. В. Шаман: личность, функции, мировоззрение (народы Нижнего Амура).— М., 1991.

8. Уолш Р. Дух шаманизма: Пер. с англ.— М., 1996.

9. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Пер. с нем. и доп. О. Н. Трубачёва. В 4-х т.— М., 1987.— Т. 4.