Онтологічні основи людської трансценденції за Карлом Ясперсом

О.Хорошайло, Сумський державний педагогічний інститут

Проблема людської трансценденції у філософії К.Ясперса виступає найголовнішою у онтологічному розумінні буття людини.

Так, розглядаючи буття людини, філософ визначає його як «проміжну ланку між неісторичними існуваннями людства та планети». Відповідно до цього науковець приділяє багато уваги існуванню людини, особливо його онтологічному аспекту. Вчений, аналізуючи буття людини, розглядає наступні проблеми: функціонування онтологічних категорій — простору, часу та руху — у комунікації, як одному з онтологічних аспектів людського буття, сутнісну роль філософських категорій віри та знання у внутрішньому та зовнішньому існуванні особистості, феномену духовних вимірів людського буття, а також проблеми співвідношення народу з його поліфонією та мас з її безликістю й буттям людини у цих соціально-онтологічних одиницях. Разом з дослідженням цих провідних проблем філософії К. Ясперса можна зазначити, що всі вони мають загальне вирішення — вихід за межі існуючого — трансценденція.

Феномен трансценденції опановується під час вирішення пограничної ситуації особистістю. Однак треба відзначити, що трансценденція не виникає кожного разу за обставин вирішення пограничних ситуацій людиною, оскільки філософ вважає, що феномен трансценденції не обмежується лише будь-яким положенням границь сьогоденного тимчасового існування людини. Завдяки проведеному аналізу декількох праць К.Ясперса можна визначити, що філософ вкладає значно більш глибокий сенс у досліджуваний феномен.

Так, сутність трансценденції полягає, на думку автора, у розгортанні онтологічних категорій людського буття. Серед цих категорій науковець визнає: простір, час, рух, віру, знання, комунікацію.

Отже, коротко розглянемо як феномен трансценденції К.Ясперса виглядає крізь призму онтологічних категорій буття людини:

— Категорія простору у бутті особистості у творах філософа розгортається відповідно до її онтологічних ознак: протяжність, скінченність та нескінченність, шестиспрямованість, зворотність та незворотність. Так, науковець вбачає результатом функціонування категорії простору виникнення й існування певних духовних традицій, що існують на певній етнічній території. Її традиції формуються за умов історичного вирішення людством пограничних ситуацій. Між тим, треба відзначити, що у процесі опанування пограничної ситуації, коли людина виробляє певні духовні цінності завдяки виходу за межі своїх властивостей — у К. Ясперса має назву трансценденція. Вона невідривно пов’язана з категорією часу.

— Онтологічне розуміння часу людини також відповідає ознакам загального онтологічного значення — тривалість, неперервність та перервність, односпря­мованість та властивість до обертання у простір. Разом з тим автор розглядає час у світі людини: «особистість під час вирішення пограничної ситуації долає бар’єр часу та опановує вічність та історичність». Даний вихід за межі реальноіснуючого стає можливим лише за умов міцної й морально багатої самості людини, за умов високого ґатунку духовних вимірів особистості. Лише ці якості людини, за думкою науковця, забезпечують можливість обертання часу у простір — перетворення духовного пориву людини його трансценденції у її результат — певні культурні традиції. Таким чином обидві категорії у їх зв’язку породжують певний рух.

— Категорія руху в людському бутті, як і попередні категорії, також відповідає усім ознакам загально онтологічного значення. У творі «Сенс та призначення історії» К. Ясперс окреслює сутність онтологічного аспекту руху у «Поступовому просуванні вперед окремих особистостей». Рух та розвиток філософ вбачає у подоланні людиною складних і безвихідних ситуацій життя, а також в опануванні онтологічного простору через генерацію та використання духовних цінностей та традицій. Таким чином, просування вперед окремих особистостей відбувається за умов здатності людини до трансценденції. Разом з тим онтологічне розуміння руху науковцем наштовхує на проблему політичних рухів і феномену політики в цілому.

— Отже, вчений при розгляді феномену політики виділяє дві проблеми просування вперед окремих особистостей — поліфонію народного існування та одноманіття існування мас. Філософ вважає, що народ зберігає завдяки феноменам віри та знання, які забезпечують існування духовних традицій — власну волю. Це, у свою чергу, виступає гарантом поліфоній та існування вільної особистості. Відповідно до цього, підкреслює автор, стає можливим феномен комунікації. Друга проблема, на яку вказує вчений,— одноманіття мас — постає у протилежному вигляді, щодо існування народу. К. Ясперс вважає що одноманіття мас зобов’язане відсутності у власних рядах особистостей. Тому вони і не мають навіть волі до протесту, вони всім задоволені. Автор визначає, що в існуванні мас на місце народних традицій приходить ідеологія як узагальнююча підпоряд­ковуюча функція. Ідеологія, на його думку, може переривати чисту і вільну комунікацію. Отже, протиставлення народу та маси дуже тісно підводить до проблеми комунікації.

— Аналіз робіт К. Ясперса дозволяє визначити внутрішній сенс комунікації. Так, на думку філософа, внутрішній сенс комунікації полягає у властивостях внутрішнього ядра особистості — самості — опанувати у пограничних ситуаціях своїх экзестенціалів. Серед них головним формоутворюючим особистості виступає філософська віра. Вона постає одним з властивостей комунікації.

Подальше спостереження за розумінням экзестенціалів в творах вченого дозволяє зробити наступний висновок: оскільки жоден з экзестенціалів не має ні просторових, ні часових, ні будь-яких обмежень, то свобода виступає у якості загальної характеристики самості. Свобода, у свою чергу, виступає тотожною знанню. Отже, знання є другою властивістю комунікації. Разом з тим, знання та віра у філософії К.Ясперса не перетинаються, а виступають як складне діалектичне питання. Завдяки їм, вважає автор, самість спроможна на трансценденцію у повному обсязі.

Внаслідок проведеного аналізу філософських праць К.Ясперса треба визнати: оскільки віра та знання є невід’ємним діалектичним змістом комунікації, а також постають головною умовою досягнення трансценденції, то остання виступає екзистенцією комунікації.

Таким чином, онтологічним змістом людської трансценденції є феномен комунікації.