Оптимізація процесу розвитку хореографічних здібностей молодших школярів
І.М. Поклад, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ
Мистецтво як форма суспільної свідомості, відтворює дійсність у художніх образах, відтак завдання викладача-хореографа полягає у тому, щоб навчити учнів розуміти мистецтво і володіти ним.
Хореографічне виховання має велике значення й в естетичному розвитку дитини, засобами танцювального мистецтва воно прищеплює любов до прекрасного, а духовно збагачена людина прагне й до фізичної досконалості.
Таким чином, у процесі занять молодші школярі повинні отримати широкі можливості для естетичного розвитку й перш за все виховання рухової культури та досконалої пластичності тіла, тобто постійного і цілеспрямованого тренінгу свого психофізичного апарату засобами музично-хореографічного мистецтва.
Різноманітну, складну функцію руху людини виконує руховий апарат. Всі рухи людей в своїй основі кваліфікуються як мимовільні й довільні. Якщо керування першими здійснюється на рівні підсвідомості, то другі, до яких належать, по суті, всі види хореографічних вправ, виконуються під контролем свідомості. Рухові реакції, як говорив І.М.Сєченов, довільні доти, поки вони не усвідомлюються. Тому ефективність навчання дітей залежить від розуміння ними розучуваних хореографічних вправ, від їхньої зацікавленості, від відповідних віковим особливостям дітей методів навчання.
Як відомо, рухова діяльність людини тісно пов'язана з функцією другої сигнальної системи. Тому в процесі навчання руховим діям слід використовувати як практичне їх відтворення, так і демонстрацію їх за допомогою словесних образів. Однак вирішальне значення в опануванні довільними рухами має руховий досвід.
Неодноразове використання рухів є головною умовою формування їх специфічних образів у нервових структурах півкуль головного мозку і підкоркових центрах. Джерелом формування цих специфічних образів є проприоцептивні відчуття, які виникають в руховому апараті під час виконання довільних рухів. Слід також зазначити, що довільний характер рухової діяльності людини пов'язаний з вищими психічними функціями —, мисленням та свідомістю.
Згідно із загальною теорією хореографічного розвитку, формування рухового навику починається з побудови правильного уявлення про структуру дії. Рухові уявлення з'являються на основі зорового й рухового сприйняття, де спочатку вони виступають як ведучі відчуття, а потім поступаються кінестетичним відчуттям.
Зорові відчуття та уявлення виявляються спочатку як загальні, недиферен-ційовані. Уточнюватися вони починають після виконання рухів разом з мовою і мислиннєвою діяльністю. Слово допомагає виділити з різноманітного комплексу розпливчастих м'язових відчуттів найбільш вагомі для даного руху дії, що своєї черги, веде до більшої чіткості м'язових відчуттів. Музика на заняттях хореографії забезпечує розуміння характеру руху, його конкретні параметри (силові, часові, просторові), дозволяє виконувати рухи відповідно засобам музичної виразності.
Навчання хореографічним рухам передбачає також певний рівень морфофункціональної зрілості опорно-рухового апарату і розвиток фізичних якостей. Це —, структурна і функціональна основа навчання.
При навчанні складним рухам допускається розчленування їх на логічно завершені елементи. Однак навіть для дітей цілісний метод навчання хореографічним діям, при якому зберігається внутрішня єдність усіх елементів складного руху, є переважаючим.
Успішність оволодіння новими рухами визначається і створенням оптимального фону для хореографічної діяльності дітей. Застосування різних методів активізації уваги, психологічного настроювання на майбутню діяльність у вступній частині уроку сприятиме створенню оптимальної збудженості ЦНС.
Тривалість виробленого рухового навику значною мірою залежить від кількості повторів розучуваних рухів. Неодноразове повторення їх при постійному оцінюванні викладачем правильності виконання є одним з основних правил успішного оволодіння хореографічними рухами. Сила індиферентного подразника (самого розучуваного руху) повинна мати оптимальну величину. Дуже складні вправи, надмірні за силою подразники, які не відповідають віковим особливостям розвитку рухових функцій школярів, не будуть опановані. І навпаки, слабкі по силі, прості хореографічні вправи не викличуть у дитини зацікавленості, не будуть спонукати її до повторного їх відтворення.
На відміну від індиферентного підкріплюючий довільний рух повинен мати максимальну силу. Оцінка дій учня, коментар їх, виправлення помилок, постійна увага сприяють підвищенню ефективності навчання новим хореографічним рухам. Тому розробка відповідної методики формування хореографічних здібностей повинна будуватися на знанні загальних закономірностей становлення і розвитку рухів та регуляції рухової функції у дітей.
Свідомий, вольовий контроль за виконанням складних хореографічних дій повинен зберігатися значно довше, ніж при опануванні природними формами рухів. В процесі автоматизації окремих частин хореографічного руху чи усього руху в цілому свідомий контроль за ним стає слабкішим. Рухи набувають рис мимовільності, властивих вродженим локомотивним актам.