Особливості експлікації ідеї «переоцінки цінностей» в українському екзистенціалістському філософуванні першої третини ХХ століття

А.Залужна, УДУВГП

ХХ століття проголошується Ф.Ніцше «тріумфом нігілізму», оскільки саме заперечення об’єктивного змісту моральних норм і цінностей виступає суттєвою ознакою нігілізму. Ніцшеанський нігілізм Хайдеггер розглядає як історичний рух, «досвід західної історії» знецінення вищих цінностей і встановлення нових, як руйнування старого світопорядку, на релігійно-моральному підгрунті якого зростає людина, та побудови нового, з ідеєю перетворення людини і формування нової. Зокрема Хайдеггер зауважує: «Його (ніцшеанське) мислення стоїть під знаком нігілізму. Ось як називається історичний рух, розгаданий Ніцше. Він владно проникає у попереднє століття і визначає теперішнє. Своє тлумачення цього руху Ніцше зводить у короткому вислові «Бог вмер».

Проблема нігілізму — одна з найвагоміших проблем європейської філософії, адже філософська рефлексія Ніцше заклала початок цілої традиції, вплинула на формування більшості течій ХХ ст., знайшла своє практичне застосування в ідеології комунізму та фашизму. Логіка ідеї «переоцінки цінностей», що випливала з «смерті Бога», отримувала все більшу прихильність і вважалася єдино правильною, а тому досить вагомою і ціннісною. Адже ренесанс нігілізму відтворює в людях втрачену злитість людини з землею, зі світом загалом та прив’язаність до матеріального. Духовність приноситься в жертву тілесності, відчуття гріховності — гордині, волі та байдужості. Таке возвеличення всього сильного й агресивного, чисто біологічного і природного буття здійснюється і революційними романтиками. В революції, як справедливо зазначає М.Бердяєв, «...відчувається начало надлюдське, начало атеїстичне, пафос цей пов’язаний з обожненням прийдешнього людства», оскільки «...людина соціалістично мисляча і відчуваюча є новою людиною...».

Революційний марксист не може приступити до виконання історичної місії, не заперечивши мораль. Виникає необхідність створення особливого морального кодексу, де ціль виправдовувала б засоби і саме такі, як вбивство, ненависть, насильство. Не дивно, що М.Бердяєв, О.Шпенглер, С.Булгаков, М.Хвильовий та інші вбачали в новій людині соціалізму риси «надлюдини» з її нищенням релігії та спробами «переоцінки цінностей». Мораль пролетаріату виводить етичність вчинку з вимог класової боротьби, з законів суспільного розвитку, з особливим акцентом усвідомлення виконання своєї історичної місії. Питання революційної моралі ототожнюється з питаннями революційної стратегії й тактики, з потребою ліквідації наявного дуалізму засобів і цілей, оскільки засоби підпорядковуються цілям. І марксизм, базуючись на глибоких гуманістичних ідеях боротьби за звільнення людства, в реаліях будує «царство рівності і свободи» всупереч загальнолюдським цінностям і тому проявляється у всіх своїх негативних властивостях. Він не в змозі вирішити екзистенціальні проблеми і перетворити земне життя на рай. Заміна вищого сенсу існування лише досягненням благополуччя, вищих ідеалів — практицизмом, духовнісного виміру особистості — матеріалізмом, зумовлює до повної деградації людини та всіх випливаючих негативних наслідків.

Революційний пафос насильства, класова ненависть, руйнація, знищення традиційної культури народу стають одними з провідних доктрин і в суспільній свідомості України першої третини ХХ ст. Нова генерація митців з притаманним філософсько-етичним спрямуванням розкрила неповторну колізійність людської екзистенції, розмаїття психологічних типів, світоглядних орієнтацій і переживання людиною свого існування на тлі тієї складної доби і увійшла в історію української культури під назвою покоління «розстріляного відродження». В.Підмогильний, Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, Д.Фальківський, М.Івченко, Т.Осьмачка, Є.Плужник — ось неповний перелік вилучених з творчого поля провідних діячів післяреволюційного періоду, твори яких складають золотий фонд української культури. В їх творах висвітлено «нову людину», вільну від умовностей релігійних та інших «пережитків минулого» з власним розумінням своєї ролі в побудові нового суспільства та непримиренну до класових ворогів. Це людина з новими життєвими цінностями активізму, практицизму, ефективності. Тобто «надлюдина» ніцше­анського типу з сильною волею, яка відкрито утверджує себе з цілковитою впевненістю, що тим самим утверджує нове життя в його найкращих проявах.

Нігілістичні ідеї надлюдини з вимогами «переоцінки цінностей», підвищення своєї могутності та встановлення жорсткої справедливості всеперемагаючої сили відіграли суттєву роль для країни, в якій здійснився революційний переворот. Зміна в економічному та суспільному житті потребувала людину раціоналістичну, з прагматичними поглядами на світ та усвідомленням свого місця в ньому. Тема щирого серця, любові та співстраждання, яка становить ядро української ментальності і сягає своїм корінням глибини слов’янської історії загалом витісняється головним механізмом революційних перетворень — нігілістичним «вседозволено».

А порушення у сфері моралі ніколи б не проявилися в таких великих масштабах, якби в основі всіх цих дій не лежали структурні зміни в самій людині та в сфері особистісного ставлення до іншого «Я», які випливали з нігілістичної ідеї «переоцінки цінностей».