Патерни в семантиці сучасної культури

Т. І. Орлова, Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого

У новітній філософії, починаючи від Ніцше, все міцніше закріплюється ідея щодо впливів майбутнього на існуюче. Від афоризмів і художніх фантазій ця думка поступово переходить у сферу філософських і наукових розвідок. На відміну від багатьох міфологічних та філософських ідей щодо поза-антропологічної природи поштовхів або цілей світового руху (зосібно, такою є Аристотелева концепція ентелехії як детермінанти історичного становлення), сучасна теорія корелює передданість майбутнього з індивідуальною творчістю в умовах свободи волі, зосереджуючись на пошуці його реальних спонук і механізмів. Якщо Ніцше твердив, що у дійсному існують лише «уламки майбутнього», серед сучасних дослідників переважає думка про цілісні стимули поступового руху. В синергетичному колі до таких відносять специфічні моделі — патерни.

Духовне будування нової реальності є вельми складним завданням. Воно потребує не тільки передбачення, але й стимулювання змін. Одним із факторів впливів майбутнього на дійсне є ідеал. У мистецтві він втілюється у художньому образі. У синергетичному трактуванні патерн здебільшого також корелюється з образною формою, що дозволяє розглядати художні образи як патерни-моделі, дієві засоби культурних перетворень. Патерн-образ формує і мистецтво, і дійсність. Художня модель є не тільки пророцтвом, передбаченням майбутнього — завдяки своїм естетичним характеристикам, принадності вона стає точкою притягнення, спонукою і метою перетворень культури, руху буття. Не може не враховуватися і така характеристика мистецького тексту, твору як його емоційна енергетика. Патерном майбутнього, моделлю буття стає не тільки естетичний ідеал, але й образи твору, твір у цілому.

Самоподібність патернів культури має широкий діапазон фрактальної розгортки. В мистецтві формами існування патернів-ідеалів є історичні стилі, художні напрями, методи, школи тощо. Зі збільшенням ступенів фрактальної докладності, розв’язності збільшується кількість деталей контуру, елементів культурних, у тому числі мистецьких, систем; в їх інтраієрархічності виявляється діалектика гомогенності та гетерогенності патернів — подібних між собою, але ніколи не ідентичних.

Фрактальна розмірність може змінюватися у досить широкому діапазоні. Такими, зокрема, можуть бути консуетальні образи, образи віртуальної реальності (як фрактали в комп’ютерній графіці), котрі вже сприймаються як спонтанно породжені образи суб’єктивної реальності. Масштабна інваріантність і ступінь ієрархічності також може коливатися від регулярості до хаотичності.

Фрактали як явища, що існують у постійній динаміці, є процесом. Клас культурних феноменів, що покривається цією категорією, постійно поповнюється. Своєрідністю фрактальних перетворень зумовлюється, зокрема, і феноменологія та функціонування патернів у просторі інформаційних мереж. Інтернет вже вийшов за функцію лише інформаційно-транспортної системи, він може розглядатися як гіпертекст, що само­розростається, як глобальна система високої інтегративності і розмірності, яка само­органі­зовується, у побудові якої беруть участь мільйони жителів планети. Комп’ютерні мережі Інтернету виступають не тільки як особливий тип посередника комунікації, але і як принципово новий віртуально-реальний простір, існування котрого, за думкою багатьох дослідників з різних галузей наукового знання, є найбільш перспективним для розвитку сучасної культури.

Патерни пропонують модель майбутнього. Але біфуркаційність, нелінійність процесу вільного розвитку культур, неуникненість невизначеності, неможливість відсторонення фактору хаотичності значно ускладнює їх втілення. Феномен фрактальності вводить модель бажаного у річище механізмів його реалізації, ідеали — у простір тезаурусу світової культури. Мистецькі патерни допомагають нелінійним процесам розвитку культури, надаючи їй антропологічних вимірів.

Важливим тут є з’ясування співвідношення патернів з архетипами, що лежать в основі культурної діяльності. Під архетипами в сучасній науці розуміють найбільш загальні, фундаментальні міфологічні мотиви, визначальні схеми світоуявлень, що можуть вважатися загальнолюдськими. Такі образи та сюжети здебільшого були елементами космогонічної моделі виникнення порядку з хаосу, де міфологічний космос виступав загальносвітовою струк­ту­рою порядку, а космогенез — процесуальною моделлю світо­впоряд­кування. Застосування виявлених у них механізмів може сприяти вписанню гостро креативних патернів сучасної цивілізації у світовий культурний контекст.

Відповідні патерни певною мірою забезпечують також холізм художнього мислення, самоідентичність мистецтва, зберігають його від розчинення у суцільності загальноестетичного світовідношення у широкому, навіть глобальному контексті культури інформаційної цивілізації.

Втім, усталення та функціонування патернів в інформаційній культурі перебуває ще на стадії становлення. Культурна практика інформаційних середовищ базується на багатоманітності швидкозмінних співіснуючих текстів, котрі складаються за принципом доповнюваності, додатковості. Процес інформатизації, розгойдуючи структуру попередніх форматів культурної цілісності (книжно-писемної, що превалювала до середини ХХ ст., екранної, аудіовізуальної, що сформувалася у його другій половині), формує нове явище — відкриту інформаційно-комп’ютерну цивілізацію, де цілісність культури базується на інтерактивній взаємодії. Насичення соціокультурного простору технікою і технологією ініціює появу в ній нових артефактів і патернів, котрі не одержують достатнього часового лагу для переходу з новацій у тра­дицію. У такій швидкозмінності поряд з перевагами інноваційності втрачається переконливість узвичаєння, створюється ситуація мозаїчності, фраг­мен­тарності, підупадають системні зв’язки, отже, і можливість впливів патернів, їх подальше розгортання, фрактальне примноження.

Водночас, інформаційно-комунікативні середовища створюють для патернів і нові можливості підсилення їх спонукальної функції. Відкритість інформаційних мереж, їх самореферентність та аутопойезис, необмеженість самостворення й самоопису передбачають синтез хаосу та порядку, поєднання поліморфності та гетерогенності складових у глобальній взаємодії, відкривають мистецьким патернам додаткові можливості як у сферах естетичної та соціальної практики, так і високих рівнів науково-теоретичної та художньої рефлексії.

Пропонування нових патернів художньої діяльності, актуалізація їх специфічних характеристик, дає додатковий ресурс реалізації завдань креативного спрямування сучасної культури. Цей напрям дослідження виявився досить перспективним, породжуючи в сучасній естетиці та культурології ряд плідних теоретичних концептів.