«Педагогіка серця» Януша Корчака як гуманістична модель виховання особистості

О.І. Сандига, С.Я. Клецова, Донбаський державний технічний університет

У педагогічній системі видатного польського педагога Януша Корчака всебічно обґрунтовується висока мета освіти і виховання — формування вільної і самобутньої індивідуальності. «Педагогіка серця» Я. Корчака — це плідний, привабливий, вишуканий синтез різноманітних педагогічних оріентацій: християнської, прагматичної, гуманістичної.

Вона близька до християнської педагогіки за гуманістичною спрямованістю на виховання таких моральних якостей особистості як альтруїзм, повага до норм громадського життя, здатність до добрих учинків, неприйняття егоцентризму, глибока повага до гідності іншої людини, але відрізняється від останньої звеличенням таких цінностей як почуття власної гідності, неприпустимість конформізму, прагнення до вільної самореалізації кожної індивідуальності в різноманітних екзистенційних вимірах, особливо — у практичному. Я. Корчак відстоював тезу: «Учені нам необхідні, але насамперед — люди справи». Виходячи з цього, він висував перед педагогами актуальні вимоги: «Юнака варто навчити хотіти і вміти діяти, а не тільки багато знати. Треба виховувати людей, а не вчених» [1, 260]. Він вважав, що молодь недостатньо підготована саме до ділової активності. Акцент на значимості формування ділових якостей особистості відчутно зближає його педагогіку з педагогічними принципами прагматизму. Зазначена подібність принципів обох педагогічних систем особливо помітна в трактуванні способів виховання, таких як застосування заходів для зміцнення здоров’я, загартування волі, формування спонукань молоді до досягнення «знання життя і людей, а потім уже знань як таких». Водночас Я. Корчаку вдається уникнути вузькоутилітаристської обмеженості прагматизму, його виняткової зосередженості на успіху в справах, у бізнесі. Немов усупереч самому собі, він визнає доцільність навчання відповідно до принципів: «знання для знань», «наука для науки», однак винятково для обдарованих молодих людей, тому що «наука повинна мати фанатиків», хоча основна маса людей повинна виходити з дієвого гуманістичного принципу: «знання — до послуг людини, праця наша і сили — для ближніх».

Отже, саме прихильність до виразної гуманістичної інтенції зближає «педагогіку серця» як із християнською педагогікою, так і з педагогікою прагматизму. Завдяки винятково послідовній гуманістичній позиції концепція виховання Корчака, хоча вона і ґрунтується на широкому спектрі різних педагогічних ідей, має особливу цілісність і оригінальність, оскільки роль основного критерію для включення в її зміст різноманітних педагогічних положень належить єдиному гуманістичному принципу: пріоритетному праву індивідуальності «бути тим, ким вона є». Відтак стрижнем процесу виховання має стати пробудження і розвиток у особистості, що навчається, потреби до самопізнання, самооцінки і прагнення до самовдосконалення.

Шлях до формування особистості розпочинається з допомогою педагогічного імпульсу до самостійної роботи інтелекту і почуттів, до пошуків життєвих змістів, до вироблення власного світогляду. Найважливіша ідея «педагогіки серця» полягає у визнанні необхідності культивування самобутньої індивідуальності, виховання в молодій людині свободи думки, самостійної роботи, самостійних пошуків життєвих принципів і істин, вироблення власного світогляду і характеру, загартування волі в процесі подолання власних слабкостей [3, 262]. Такий шлях неминуче повинний пройти кожен, формуючи себе як особистість, адже лише особисте «переживання» загального людського досвіду дає можливість кожній особистості знайти себе і виробити власну програму життя та формулу щастя.

Слід підкреслити, що у світлі позначеного гуманістичного педагогічного вектора величезну важливість у системі виховання здобуває гнучке трактування Я. Корчаком сполучення індивідуального підходу у вихованні, основаного на повазі до особистості, з використанням потенціалу педагогічного впливу «виховного середовища». Найважливішими інструментами індивідуалізації виховання має стати апробована система індивідуальних заохочень і санкцій, але головне — тактовний, м’який вплив на особистість через середовище навчального колективу, в якому вона виховується, створення в ньому атмосфери доброзичливості, взаємної довіри, співробітництва, що сприятиме вільному прояву пізнавальних здібностей особистості, її світоглядних орієнтацій [2, 186] у поєднанні з творчістю, ініціативою та самодіяльністю [3, 262].

Література

1. Корчак Я. Дети и воспитание // Я. Корчак. Педагогическое наследие: Пер. с польск. / Сост. К.П. Чулкова.— М.: Педагогика, 1991.— С. 256 — 261.

2. Корчак Я. Право ребенка на уважение // Я. Корчак. Педагогическое наследие: Пер. с польск. / Сост. К.П. Чулкова.— М.: Педагогика, 1991.— С. 175 — 194.

3. Корчак Я. Научный отдел // Я. Корчак. Педагогическое наследие: Пер. с польск. / Сост. К.П.Чулкова.— М.: Педагогика, 1991.— С. 262 — 264.